Розділ 8. Хто сховався, того і знайдуть!

Він сів поруч на край ліжка і мовчки дивився, як вона повільно їсть. У тиші кімнати це виглядало майже інтимно — двоє ворогів, між якими точилася невидима війна.

— Тобі справді подобаються персики? — тихо запитав він, намагаючись знайти хоч якусь ниточку до її зачиненого внутрішнього світу.

Вона нічого не відповіла на це запитання. Натомість Цицеррія лише повільно підняла руку і простягнула йому соковиту дольку від персика, пропонуючи скуштувати разом. Едуард на мить завагався, борючись із власними принципами та гордістю, але все ж дозволив їй нагодувати себе цією маленькою часточкою. Він посидів так ще трохи, відчуваючи дивний внутрішній спокій, а потім різко піднявся й попрямував до виходу, навіть не обернувшись на прощання.

— Відпочивай, — кинув він через плече холодно, хоча в голосі вже не було колишньої крижаної жорстокості. Та пішов.

Вона залишилася сидіти на ліжку, задумливо дивлячись крізь скло у вікно, де сонце повільно заливало сад. Пройшло зовсім небагато часу, перш ніж у двері обережно постукали — зайшла Емма, принісши свіжу тацю з їжею.

— Пані, — лагідно посміхнулася Емма, ставлячи тацю на столик і не стримуючи цікавості. — Уявіть собі, що тут творилося! Ця Фаїна зранку зчинирувала такий скандал і почала шалено вивергати лють, що крик було чутно на весь коридор.

— А що сталося? Через що вона так зривається? — спокійно запитала Цицеррія, відводячи погляд від вікна.

— Ну, через те, що пан вийшов сьогодні зранку саме з вашої кімнати, — багатозначно підморгнула служниця.

— І це все? Через таку дрібницю?

Емма ствердно кивнула, знизавши плечима: — Вона від злості навіть побила Алісу — її особисту покоївку.

— Аліса була її покоївкою? — здивовано перепитала Цицеррія, складавши докупи пазли вчорашнього вечора з чашкою кави.

— Так, а що, хіба щось не так? — насторожилася Емма.

— Та нічого особливого, просто роздуми, — тихо відповіла Цицеррія, відчуваючи, як усередині все холоне від здогадок.

Емма замовкли на секунду, милуючись її незвичним довгим волоссям, що розсипалося по плечах. — Пані, а можна я розчешу ваше волосся? У вас воно таке розкішне, хоч і нагадує вогонь...

Вона мовчки кивнула у відповідь. Емма щиро зраділа, обережно підійшла ближче до ліжка і взяла в руки дерев'яний гребінець, почавши м'яко й турботливо розчісувати її розкішне вогняне волосся, таке м'яке та приємне на дотик.

— Мені колись старший брат завжди робив зачіски... — тихо промовила Цицерія, дивлячись кудись крізь стіну, у свої спогади. — А середній постійно підшучував над ним і намагався втрутитися.

— Ого, мабуть, у вашому домі завжди було дуже гамірно й весело? — із посмішкою зауважила покоївка.

— Так, було неймовірно весело, — на губах дівчини з'явилася ледь помітна, сумна тінь усмішки. — Особливо в ті вечори, коли мама готувала і приносила до столу її фірмову страву — м'ясний рулет з арахісом та волоським горіхом, щедро политий густим полуничним соусом. Я б усе віддала, щоб відчути цей смак знову...

— Ой, я ніколи в житті не чула про таке поєднання, моя пані, — здивовано кліпнула очима Емма. — Можливо, спробувати приготувати його для вас?

— Ні, Еммо, я не можу розголошувати цей рецепт, — суворо й рішуче похитала головою Цицеррія. — Мама берегла його як найбільшу таємницю і передала його тільки мені.

— Зрозуміло, пані, я поважаю ваше рішення, — лагідно кивнула Емма, роблячи останні рухи гребінцем. — Ось і все, я закінчила.

— Дякую тобі, Еммо, — вдячно відповіла вона.

Тим часом у своєму кабінеті Едуард ретельно перевіряв усі можливі докази та звіти, намагаючись знайти того, хто міг наважитися отруїти її в його маєтку. Проте система мовби знущалася з нього — жодних прямих слідів чи доказів не було. Ба більше, його надзвичайно бентежила дивна, істерична поведінка Фаїни, яка сьогодні зривала всю свою лють на власній покоївці, влаштувавши справжній скандал.

Едуард важко видихнув через ніс, відчуваючи, як усередині зростає напруга. Він продовжував перебирати папери та камери спостереження, але все виглядало так чисто й бездоганно, ніби злочин був продуманий до найменших дрібниць, не залишаючи жодної лазівки.

Коли настав вечір, він залишив кабінет і без стуку увійшов до її кімнати. Цицеррія сигла біля розгорненого вікна, заворожено дивлячись на темніюче небо. У світлі вечірніх ліхтарів її довге вогняне волосся здавалося ще яскравішим і розкішнішим. Едуард на мить затримав подих, вражений цією картиною.

— Твоє волосся... — раптом вимовив він, не стримавшись, хоча й спробував надати голосу звичної холодності.

Вона повільно повернула до нього голову, зустрінувшись із ним поглядом, і спокійно запитала:

— А що не так із моїм волоссям?

— Та нічого особливого, просто... — він заткнувся на секунду, приховуючи справжні емоції та інший, глибокий погляд, що спалахнув у його темних очах. — Краще скажи інше: коли саме ти відчула перші симптоми отруєння?

Вона на мить замислилася, відновлюючи в пам'яті події того дня.

— Дай-но згадати... Мені стало зле майже одразу після того, як я йшла з саду до їдальні, — спокійно й чітко промовила Цицеррія, дивлячись йому прямо в очі. — Перед цим до мене підходила Аліса і принесла чашку кави.

Едуард різко насупився. У його погляді блиснув небезпечний вогник — усі шматочки головоломки нарешті склалися воєдино: і дивна істерика Фаїни, і те, чому вона так жорстоко зривалася саме на своїй покоївці. Мережа брехні почала руйнуватися.