Розділ 7. Чи був солодкий персик?

Едуард простягну руку, хотівши перевірити її пульс, але в ту ж мить її рука різко і неконтрольовано змахнула, відкинувши його долоню.

— Що ти робиш? — різко кинув він. 

Цецерія розплющила очі не одразу. Повільно піднявшись і сівши на ліжко, вона втупилася в нього холодним, порожнім поглядом. 

—Ти б краще слідкував за своїми людьми… і за тим, що вони підсовують у чашу,— промовила вона ледь чутно, але з викликом. 

—Що ти маєш на увазі?— спитав він, уже крижаним тоном, відчуваючи як середні закипає недобре. 

Вони дивилися одне на одного з такою недовірою, яка давно стала для них звичайною бронею байдужості. Але потім Едуард придивився на неї уважніше і звужив погляд. Їй кінцівки вже почали неприродну бліднувати, відсвічуючи тривожним фіолетовим відтінком. 

Він усе зрозумів. У її тілі була отрута.

— Чому ти мовчала про це? — різко кинув він.— Ти розумієш, що робиш, просто терплячи?

У його голові роїлися сотні запитань, на якій він не мав відповідей, не розуміючи її логіки. 

—Треба негайно дати тобі протиотруту,— він різко розвернувся до дверей. 

— Якщо зараз дати стандартну протиотруту, стане тільки гірше, — спокійної тихо сказала вона. 

Едуард завмер і озернувся через плече: 

—Що? Про що ти взагалі говориш? 

— Принеси краще тацю, блюдечко з водою і голку, — наказала Цицерія, ледь стримуючи біль.

—  Що ти тека кажеш? Збираєшся нашкодити собі ще більше? — обернувся він.

— Якщо хочеш, щоб твоя дитина вижила — роби те, що я кажу, — холодно і прямо дивилася йому в очі, вимовила вона.

Едуард люто стис щелепу, але в ту ж мить розвернувся і стрімко вийшов, щоб виконати її накази. По дорозі він шалено замислився над тим, що робить: він слухає накази дівчини, чию сім'ю власноруч знищив. Але страх за малюка пересилював усе.

Він швидко повернувся і приніс усе необхідне. Цицерія взяла голку і почала по черзі, зосереджено протикати кінчики кожного пальця над блюдечком із водою.

Краплі, що падали з її пальців, були незвичайного червоного кольору — вони змішалися з отрутою, набувши моторошного фіолетового відтінку. Едуард мовчки стояв поруч, затамувавши подих і пильно спостерігаючи за кожною рухом, тривожно думаючи лише про дитину.

Коли вона закінчила, він опустив тацю на стіл і важко опустився поруч на ліжко. 

— Що це було? — запитав він тихо, дивлячись у її очі і намагаючись знайти хоч якусь відповідь. 

— Це метод моєї матері. Вона навчила мене керувати отрутою, змушуючи її концентруватися в кінцівках рук, а потім вивільняти за допомогою голки, — спокійно відповіла Цецерія, відводячи погляд.

Він нахилився до неї, в вона повільно підняла руку й ніжно торкнулася його щоки. Вони довго дивилися одне на одного, ніби намагаючись прочитати думки. На мить заплющила очі, Цицерія безсило пала на його плече і міцно заснула. Едуард обережно підхопив її за талію, підтягнув ближче до себе й торкнувся її розкішного, вогно-червоного волосся. Її дихання поступово поверталося в нормальний ритм, розсіюючи ту небезпечну і напружену атмосферу, що панувала тут лише хвилину тому. 

Він довгий час не рухався, занурений у важкі думки. У свідомості впливало минуле: як він знищив її сім'ю, не вагаючись кбив кожного… А тепер у його домі спить донька його ворога, яка до того ж носить під серцем його дитину. Едуард важко видихнув через ніс, обережно поклав її на м'яку подушку і ліг поруч. Він довго дивився на неї, зовсім не розуміючи власних вчинків і самого себе, поки нарешті теж не заплющив очі, і піддавшись сну. 

Наступного ранку вона прокинулась і побачила, що Едуард сидить у кріслі біля ліжка, читаючи щось у планшеті. Відчувши рух, він повільно відірвався погляд від екрана і перевів його на неї. 

— Ти прокинулися, — констатував він очевидний факт, уважно дивлячись на неї. — Тобі треба відновити сили. 

Едуард простягнув руку до столика, де лежали свіжі соковиті персики, взяв один, піднявся з крісла і підійшов до неї. Вона мовчки прийняла їжу з його рук, обережно відмити дольку і почала їсти.