Розділ 6. Сон що став ядом

Цицерія зробила лише один ковток і відразу поставила чашку назад на тацю. 

—Дякою, я піду до їдальні,— спокійно сказала вона Алісі й рушила в бік будинку.

По дорозі коридоромто відчула різкий головний біль і нудоту. У голові зашуміло, але вона трималась на ногах і крок за кроком дійшла до їдальні. Там, як і завжди, на своєму звичайному місці сидів Едуард, а поряд з ним — Фаїна, яка щось весело розповідала і сміялася. Щоправда, її посмішка здавалося Цицерії якось дивною, майже хижою та жахливою. 

Незважаючи на слабкість, Цицерія сіла за стіл і звичайним рухом взяла їсти — так само повільно і вільно, намагаючись не віддавати свого стану.

Едуард одразу помітив, що ЇЇ обличчя стало нездорово блідим, зовсім не таким, як зазвичай. Він поки нічого не казав, лише мувчки слідкував кожним поглядом за кожним рухом дівчини.

— Едуардику, подивися ж на мене! Я тут, я ж не привид для тебе,— примхливо промовила Фаїна, намагаючись будь-що перевернути увагу на себе.

Коли трапеза закінчилася, Цицерія мовчки піднялася з-за столу й попрямувала до своєї кімнати. Вона лягла на ліжку і спробувала заснути, але сон не приносив полегшення — обличчя ставало ще блідішим, майже прозорим. Хоч вона почала застосовувати метод, який вчила її мати, зберігання яд у кінцівках рук, щоб відновитися, а потім…

Минуло зовсім небагато часу, коли двері відчинилися — до кімнати зайшов Едуард. Він зупинився біля ліжка і завмер: вона спала блінда як смерть, а її дихання уві сні було важким і переривчастим. 

—Цицеріє…— тихо прошепотів він, дивлячись на неї. У цей момент у його грудях водночас здійнявся холодний страх і лють, адже він раптом чітко усвідомив: дитина під її серцем зараз у смертельній небезпеці.