Розділ 4. Теплий спогад сліз

Десь із саду доносився солодкий запах — чи то квітів, чи то стиглих фруктів, а може, все разом створював цей неповторний, духмяний шлейф. Чи то вітер грався з ароматами, чи то саме повітря випромінювало його — ніхто вже не знає та ніколи не дізнається. Раптом у тиші прогналав дзвінкий пташиний спів: птахи турботливо навчали своїх пташенят літати у безкрайньому небі. А білі хмари здавалися такими м'якими іграшками, що так і хотілося вхопитися за них і погратися, але вони невтомно плавали кудись далі, створюючи ілюзію повної безпеки. 

У саду, в затишній альтанці, сиділа маленька одинадцятирічна Цецерія, влаштувавшись на колінах свого старшого брата Андрія. Йому було дев'ятнадцять, він мав м'яке каштанове волосся  і такі ж блакитні очі, як у сестри. Андрій зосереджено сидів і заплітував у її вогняному волоссі акуратно косу. 

— Що ти робиш, Андрію?— спитав середній брат Денис. Йому було шістнадцять, волосся він мав руде, ви точності як у Цицерії, а от очі в нього були зелені. 

—Не бачиш? А краще не заважай, — відповів Андрій, навіть не дивлячись на Дениса, і продовжу лагодити сестру зачіску. 

—Ого, можеш і мені тоді зачіску зробити?— жартома промовив Денис. 

Цицерія дзвінко засміялася, прикриваючи рот долоньками. 

—Сестричко, сиди спокійно, до я так і не закінчу,—м'яко сказав Андрій, закріплюючі кінець коси. — От і все, готово.

Цицерія зі скотча з братських колін і почала кружляти альтанкою у своїй гарній сукні, щасливо демонструючи нову зачіску. 

—У вас тут весело, я дивлюся,— лагідно промовила мама, з'вляючись біля альтанки.

— Мамо, глянь! Братик гарно зробив? Тепер зачіска так пасує до моєї блакитної сукні!— Цицерія буквально світилася від радості, випромінювач дитяче щастя. 

Мати тепло посміхнулася і ніжно погладила її по голові, хвалячи роботу старшого сина. Тоді Андрій раптово підхопився сестру на руки:

—Ну все, тепер вона офіційно наша принцеса, яку треба тільки на руках і носити. 

Це був один із тих світлих, безтурботних спогадів, який тепер розбивалися об жорстоку реальність. Цицерія ще з хвильку постояла біля могили матері та братів, прощаючись з ними у власних думках. Потім на мовчки сіла в автомобіль і повернулася назад до маєтку. 

Едуард сидів у своєму кабінеті, коли почув звук під'їжджаючої машини. Він піднявся до вікна і знов кинув погляд на неї—як вона повинна іде до будинку. 

Увійшовши до своєї кімнати Цицерія одразу пішла в ванну. Теплі краплі води спадали на її тіло, намагаючись змити подорожній пил, втому і важкість щойно пережитих спогадів.

Коли вона вийшла з душу, сил зовсім не залишилося. Опустившись на м'яке ліжко, вона заплющила очі і одразу міцно заснула.