Розділ 3. Зустріч із могилою сім'ї

Він пильно глянув на неї, а потім зробив крок уперед. 

—І що за прохання?— запитав рівним тоном Едуард. Його погляд шукав її очах страх чи хоча б тінь колишній непокірності.

— Дозволь мені побачити братів і матір. Піти на кладовище, щоб просто подивитися на їхні могили,— спокійні і твердо сказала вона. Її блакитні очі, схожі на бездоганне небо, благали про цю єдину маленьку річ. 

—Багато чого ти хочеш, Цецеріє,— холодно кинув він.

Едуард чудово розумів, що саме він накоїв: знищив, убив її братів, матір і батько. Він знав, що ламає її цим. Але зразу у її погляді було щось інше — те, чого він ще ніколи в ній не бачив.

— Це моє єдине прохання. Прошу, дозволь хоч раз зустрітися з ними, навіть якщо вони тепер під землею, — вона дивилася на нього, вкладаючи в ці виті слова весь свій біль.

—Добре. Але ти поїдеш із моїми людьми через два дні.

Він дивився на неї, зовсім не розумієш її почуттів. Людина, яка без вагань убила її сім'ю, яка сама мучить її щодня — і він вже стоїть тут здивований її непокорою.

Едуард різко розвернувся, попрямував до будинку і пішов темним коридором до свого кабінету. Підійшовши до вікна, він знову зупинився. Спостерігаючи, як вона все стоїть у саду й дивиться на квіти. 

А Цицерія ще деякий час не рушила з місця. Вітер грався її вогневним волоссям, немов намагаючись хоч трохи розвіяти її сум. Нарешті вона зробила кілька тихих, спокійних кроків і повернулася до будинку. Увійшовши до своєї кімнати, вона не стала сідати на на ліжко чи стілець — натомість опустилися на м'який килимок підлогою і спрямувала погляд у небо. Її блакитні очі наче сканували птахи і хмари, що пливли кудись далеко, вибираючи в себе цю недосягну небесну глибину. 

Вона на мить заплющила очі й просто слухала тишу, яка на короткий час заповнила кімнату. 

За хвилину в двері тихо постукали — на порозі знов з'явилася покоївка Емма.

—Міс, я принесла води, — Емма простягнула їй склянку. 

Цицерія взяла її й зробила невеликий ковток.

—Дякою, Емма, — спокійно промовила вона. У її голосі не було гучних емоцій, але в очах читалася щира вдячність за єдину людину, яка ставиться до неї по-доброму в цьому ворожому домі. 

Емма м'яко посміхнулася — її карі очі світилися чимось дуже теплим і щирим. Потім покоївка повернулася і пішла далі займатися своїми повсякденними справами. 

Минуло два дні.

Вона взяла з собою невеликий букет червоним жоржин. Едуард особисто провів її до воріт, пильно слідкуючи, аби вона навіть не спробувала втекти. Коли Цецерія мовчки сіла в машину, автомобіль рушив у бій кладовища. 

Добравшись до потрібного місця, вона знайшла могилу рідних. Цетерія обережно поклала жоржини на материнську могилу, а потім довго його дивилася на сусідніх поховання братів.