Розділ 2. Жоржини чи гладіолус?

Він постояв іще трохи, дивлячись на неї,і думав: навіщо він взагалі її залишив? Але потім він розвернувся і пішов темним коридором.

Наступного ранку сонце зловило своїми променями вікно. Цецерія прокинулися, а потім здивовано помітила на собі чоловіче пальто.

—Що це означає? — буркнула вона тихо від подиву. —Не вже він був тут? Але навіщо?

Вона сиділа розгублена, а потім несвідомо приклала руку до живота. У неї не було ні щастя, не радості — ці почуття давно згоріли б, якби руїна не зламала її юне життя остаточно. У неї були плани, були мрії, були досягнення, які вона хотіла досягти. Але Едуард усе зруйнував. Добре, якби він покарав лише одну людину — її батька, але він знищив її братів і матір. А їй саму перетворив на безправну маріонетку, що ховається в тіні. 

Цицерія важко зітхнула від гірких спогадів і розуміння, що її використовують як ляльку. Вона знову глянула у вікно. У цю хвилину у двері постукали — це була Емма.

—Пані, сніданок готовий, господар кличе…— промова Емма, дивлячись на її розкішне вогняне волосся, яке так красиво вигравало в сонячних променях. 

Цецерія піднялася з відсікання і повернула голову Емми:

—Я зараз буду, — відповіла вона, востаннє поглянувши на сонце,  наче намагаючись утримати його світло перед зустріччю з реальністю.

Вона вийшла з кімнати і пішла коридором до їдальні. Тихо відчинила двері, Цецерія зайшла всередину, тримаючи у руках його пальто. 

— Ти забув, — холодно і чужо сказала вона, навіть не дивлячись на нього, і простягнула річ, щоб він забрав своє.

Фаїна недовірливо дивилась на неї, зверхньо оцінюючи з голови до ніг, як чужинку. Едуард мовчки простягнув руки і забрав пальто. Він пильно дивився на Цецерію, але вона сіла за стіл і почала їсти повільно там методично. Фаїна ж спопеляла її поглядом, готового розірвати суперницю на шматки.

Коли Цецерія нарешті піднялася з-за столу і вирішила провітритися, вона вийшла на подвір'я і попрямувала до саду. Пройшовши трохи далі, вона знайшла клумби: з одного боку росли червоні жоржини, а на проти — теж червоні гладіолуси. Вона навпочіпки приступилася до землі й ніжно торкнулися пелюсток у жоржини.

Вона дивилась на жоржину, згадуючи матір. Раптом почулися важкі впевнені кроки. Цетерія повернула голову й побачила Едуарда – він стояв і спостерігали за нею. Но мить їхні погляди зустрілися. 

— Квіти?— промовив він тихо.— Тільки не думай, що можеш утекти з цього місця. 

—А куди мені тікати? Квіти не вміють говорити чи втікати – вони лише ростуть, збираючи сонячне проміння та вологу,— вона відвернула погляд і знов зосередилась на жоржині.

Він пильно дивився на неї, намагаючись нерозбірливим поглядом зрозуміти її слова. 

—Рослини – це рослини, не бачу різниці,— холодно кинув він.

— Помиляюся, — Цецерія зупинилася, важко видихнувши. — мою матір порівняно з жоржиною за її гордість, почуття власної гідності та елегантність. А мене брати порівнюють з гладіолусом. І у кожної квітки є свій характер. Так мене вчила матір. 

Вона різко перевела на нього погляд і піднялася із землі. У цю хвилину сильний порив вітру підняв її вогняне волосся, а яскраві сонячні промінці спалахнули на ньому, роблячи її схожу на саму стихію вогню.

Едуард не здивувався – він просто дивився на неї, злегка звузивши очі і спостерігаючи за полум'ям її волосся.

— Чи можу я дещо попросити? — спокійно промовила вона.