Розділ 1. Сон утоми

Цецерія важко видихає від ньдьги, сидячи у холодному самотній кімнаті. Велике чисте ліжко здавався м'яким, але прохолодним. Книжкова шафа, яка стояла в укутку, вже не рятувала – усі книги давно перечитала. Невеликий столик був покритий білою скатертиною, на якому стояла ваза з однісінькою квіткою –мужнім та гордим гладіолусом. Біля столика стояла невелике оксамитове крісло смарагдового кольору. Великі вікна ловили сонце лише на світанку, а решту годину дня залишалась холодним і неприступними. 

Аж нудить від того, що сталося. Але чи заслужила вона це? Навіщо все це потрібно? 

— Чому я тут іще?.. — тихо прошепотіла Цецерія, усвідомлюючи, що живе тут в цілих три роки.

Її червоне волосся полало кольором вогню, а блакитні очі нагадували відтінок неба. Обличчя було порцеляновим, наче справжньою принцеси. Вона була улюбленою молодшою сестрою для братів, які її обожнювали, та донькою доброї матері, що вчила її у всьому. Натомість батько ніколи не любив власних дітей і часто бив матір, а та тарпіла його жорстокість.

У цю хвилину відчинилися  двері, і зайшла покоївка Емма — єдина людина в цьому домі, яка сталась до неї по-доброму. 

—Пані, час обіду, вас чекають, —сказала Емма.

Цецерія піднялася з ліжка і попрямувала до їдальні. Вона тихо відчинила двері та сіла за своє місце за столом. 

Фаїна зиркнула на неї недобрим поглядом, ніби Цецерія була тут зайвою. Тоді вона обернулася до Едуарда і кокетливо посміхнулася: 

— Любий, чому ти досі не розлучатися з цим привидом?— запитала фаїна з усмішкою лиходійки. —Вона тобі давно набридла, так чому ти її тримаєш?

Едуард нічого не відповів і лише дивився на неї, а потім перевів погляд на Цецерію. Та мовчки дивилась у свою тарілку і їла дуже повільно. 

— Фаїна має рацію,— тихо промовила Цецерія. 

— О, яка дивина, вона сама це визнає, Едуарде,— задоволено мовила Фаїна, дивлячись на чоловіка.

Але він нічого не сказав — просто продовжував їсти. Цецерія піднялася з місця, попрямувала до дверей і вийшла з їдальні. Повернусь до своєї кімнати, мовчки сіла біля вікна.

Минув час, її вії почали важко заплющуватися, і вона задрімала. Настав вечір, а вона все ще спала так безтурботно і невинно. Едуард зайшов до її кімнати без стуку і побачив, що вона спить. Він обережно торкнуся їй зап'ястя, щоб перевірити пульс, а потім повільно опустив руку. Він дивився, як вона спить, як її грудна клітка розмірено піднімалася і пускалася у розслабленому стані. Він ще трішки постояв, як вона знесилено притулилася до вікна. Тоді Едуард зняв із себе пальто і дбадливо накрив її.