Глава 5 ( Мінус другий )

Перед тим як ти почнеш читати наступний розділ!Якщо ти дочитав/ла до цього розділу, Вітаю! Ти мій/моя читач!

І тому, зарошую туди, де ти зможеш написати мені не офіційно свої побажання чи подяку.

Мій телеграм канал я залишу в кінці⬇️

________________________________________________________

Піт почав шукати зачіпки або підказки, у якій ситуації знаходиться. Але в цей момент ручка провернулась, і за дверима з'явилася чоловіча постать.

Від різкого повороту в нього закрутилась голова й потемніло в очах, а в незнайомому приміщені з чоловіком, який схожий на того, хто його побив на даху до такого стану, хлопець зловив паніку.

Руки були не пристебнуті до ліжка, тож у спробі піднятись і атакувати - ноги підкосились, і він впав на прохолодну білу плитку. Чоловік підбіг та сів перед Пітом надто швидко. Варіант був лиш один - відбиватись. Через паніку і гул у вухах він не чув, що той каже. Було чути лиш уривки фраз: «..ти тут..», «..гл..боко..», «..зараз пр..де..»

Закривши руками вуха та ліктями якомога краще голову від можливих ударів. Хлопець зігнувся і нічого не бачив вже, і не чув.

Голос стих. А чоловік пішов кудись.

Не було різких рухів чи незрозумілих фраз. Натомість стукіт туфель, теж чоловічих, інших, по кахлю, які все ближче та гучніше.

– Чого вам?.. Для чого я вам потрібен? - на очі накатували сльози від безвиході його стану та невідомого місця знаходження, а голос дрижав.

– Гей-гей, усе добре! - тихо та м'яко промовив чоловік. Дотик його рук був ледь відчутний, а від нього був відчутний одеколон, запах кави та ...метал? Голос був приємний і не насторожував як попередній.

Через хвилину Піт вже рівно дихав та опустив руки, досі сидячи на холодній підлозі.

– Ось так. - Він сидів перед ним і примав за обидві руки на зап'ястях, перевіряючи пульс. - Тепер ти заспокоївся? 

У вузах більше не стояв надокучливий гул, а мову можна було чітко розібрати. Чоловік, що навпроти був у темних штанях та чорно-сірому лонгсліві та манера говоріння була знайомою. Пітер підняв очі на нього. Чорні круги під очима, легка борідка та розтріпане волосся. Тоні. Це був він.  

– Містере Старк? - хлопець дивився на Тоні й не зрозумів спочатку нічого. - Ем... Чому ви тут? Ні.. Де я?

– Пітер, охолонь для початку! Ти у вежі Stark, на мінус другому поверсі, - пояснив Старк, допомагаючи тому піднятись на ліжко.

«Тобто не у лапах того божевільного... Стоп, що? Пітер?»

– Як ви дізнались моє ім'я? - у голосі читалась нотка паніки. - «Невже він пам'ятає мене? Але ж в останню зустріч сказав, що ні».

– Ну, зараз вік технологій, і дізнатись можна не тільки твоє ім'я, але все ж там не написано, що ти Людина-павук. - Показав рукою на хлопця Тоні.

Лиш після цих слів Пітер зрозумів, що на ньому вільне чорне худі, а під ним бинти навколо ребер. Спортивні сірі штани, а не його костюм і маска.

– « Прекрасно, тепер Месники знають хто я» 

Він оглянув кімнату. У ній не було вікон, адже це мінус другий поверх. Кімната не була просторою, але й не тісною. Біля ліжка пікали прилади, а зліва ‐ пуста крапельниця та прикраватна тумба. У правому кутку стояв шкаф із комодом. Піт перевів погляд на Тоні, який стояв перед ним, і затримався біля дверей, що зліва, де був Капітан-Америка.

– Б'єшся добре, Павуче, - заговорив Стів, не підходячи ближче, щоб знову не злякати хлопця. 

– Так, дякую..

– Ти знаєш, що потрібно тому громилі?

– Гей, дай йому отямитись, хлопця відгамселили до відключки, май совість! - скривився Тоні на Стіва, поки вони сперечалися, Пітер не зрозумів слів Старка.

– « Як довго я спав?»

– Зачекайте! - перебив Піт, і вони замовкли. - Скільки я був у віделючці?

– Три дні, - першим порушив тишу Роджерс, - у тебе синці по всьому тілу і тріщина у ребрі.

– Так, - підтвердив Старк, - ми перехопили тебе з лап того злорованя, перш ніж він міг тебе забрати чорт знає куди, а зцілюєшся ти швидко - це добре.

– Угу. - лиш мугикнув Піт у відповідь із обличчям загубленого підлітка.

У того на долю секунди з'явилась посмішка, ледь помітна, якщо подивитись. Можливо йому посто здалося.

– Він ще появлявся?

– Ні, слухай, залишайся поки тут і відновлюйся, а коли зцілишся піднімешся на верх і ми все обговоримо.

– Зачекайте, я не можу тут довго залишатись. Якщо він прийде сюди по мене, то постраждають багато невинних людей і ви також. Я маю йти звідси..

Пітер знову спробував піднятись з ліжка, та Тоні зупинив його собою підхопивши під руки.

– Заспокойся, чуєш?

– "Сер, пульс містера Паркера піднявся до 105 ударів на хвилину", - доповіла П'ятниця.

Він мав піти звідси, йому не можна тут залишатись. Вони не знають, на що той здатен!

Чоловік стримував хлопця як тільки міг, враховуючи його поранення, той був навіть сильнішим за Старка. Роджерс взяв Піта на себе, поки не прийшли лікарі та дали заспокійливе.

– Він буде спати приблизно п'ять годин, - сказала лікар до чоловікіа та вийшла слідом за іншими.

Хвилини три вони просто стояли в тиші.

– Він сказав, що по нього прийде той. - Повторив Старк слова хлопця, не відводячи погляд від сплячого Паркера.

– Потрібно з'ясувати для чого. - Стів направився до виходу. - Мені потрібно йти, маякнеш, якщо буду потрібен.

– Так..

Стів вийшов та закрив за собою двері.

– Хто ж ти такий, а? Пітер...

Далі буде!

Мій тг канал: StarkerFan - він відкритий, тому легко знайти у пошуку. 

Також я веду Тікток акаунт (фан Старкера)  @toni.fan.ak тому дуже порошу і на

 нього підписатись😘🙏