Глава 4 ( Зеленоокий )

Черговий липневий день добігав кінця. Після аварії з Хеппі та зкстрічі зі Старком минуло сім днів 

Ніяких пожеж чи пригод містера Сніжка не було. Лиш поцуплений мотикл, група розпиваючих алкоголь підлітків та невеликі крадіжки. Проте, навіть так, Людина-павук приходив на допомогу потребуючим та від цього Нью-Йорк був трохи спокійнішим.

Близько сьомої вечора Пітер сів на дах будівлі тої самої біля вежі, щоб перепочити та з'їсти чурос. Мешканці міста у такий час йшли після роботи додому чи гуляти до ночі містом. Тільки не Людина-павук, йому було ніколи,.він не міг пропустити і день без патрулювання. Особливо тепер, коои на волі злочинець, який може заморозити рукавицями цілі квартали і бог знає що ще.

Хлопець доїв випічку, наьягнув маску та як тільки аін це зробив голова загуділа, наче десь усередині увімкнули гучний механізм.

– Знову?..

Біль швидко наростав, стискаючи скроні й віддаючи пульсацією. Це було схоже на павуяе чуття і одночасно на головний біль. Це тривало пару секунд, можливо десять.

Пітер був збентежений таким відчуттям, але біль відпустив. Він підвівся на ноги, оглядаючи вечірнє місто.

Проте...

У цей раз - це було павуче чуття. Він тут не один, на даху був ще хтось. За десять метрів йшов впевнено чоловік у його сторону. Повністю у чореому та на півтори голови вище вище за Піта, біле коротке волосся, маскана півлиця та чито зелені очі неприродного кольооу як смарагди, а його сильна статура та підготовлене тіло говорили самі за себе.

Чуття так і било в дзвони, що ця людина небезпечна.

 – Хто ти? - шутерипавучка були вже готові до нападу, але той не нападав. Лиш зупинився за пару метрів.

– Тебе чекають! - голос був змінений спеціальною маскою, тому розпізнати не вдасця по голосу.

– Ти агент ЩИТа? - у Пітера в останню чергу було повірити комусь.

На це питання відповіді не було.

– Я не буду повторювати, Павуче. Якщо ти не згоден я віднесу тебе силою! - чоловік почав погрожувати і уе сильно насторожило.

– Куди? На Гаваї? Я не проти.

– Так, а ти аідомий своїми жартаии. - було видно посмішку, навіть через маску. - Попереджати більше не буду. - його і без того дивні очі почали світитись невеликим блиском, а на руках від ліктя до рукавиць, де було видно шкіру, засвітились вени ядовитим зеленим 

– А це вже не смішно! - хоч Павук і пожартуаав на нерви заграли від вигляду громили.

Зелений кинувся на Павучка, рука потягнулася до його шиї. Піт ухилився за сантиметрвід неї пускаючи павутину по ногам, приклеївши їх до даху.

– Швидкий! Карен, чому у нього очі світяться? 

– "Аналізую"...

– І це все? - перевів погляд з ніг на Павука.

– Емм.. Та я тільки розпочав.

З-під руки з'явився енергетичний батіг, яким збили його з ніг. Та хлопець швидко відреагував, він кинув руки назад переходячи у сальто з прокрутом вивільнившись від батога.

– То що там? - звернувся Пітер до штучного інтелекту.

– " Його організм виробляє набагато більше електричної енергії, ніж звичайний. За моїм спостереженням, він може випускати її через руки, створююси зелений енергетичний батіг." - зробила висновок Карен через навушник.

– Виходить, його сида щалежить від електричного заряду. Потрібно спочатку ізолювати його від металу. - для себе промовив Пітер, тим часом ухилявся від летючих дев'яти дерев'яних ящиків у нього. 

– Звичайна фізика, а в мене по ній п'ятірка з плюсом - похизувався трохи і досить, - То як мені тебе називати? Ліхтарик? - Тепер жарти.

Поки той цілився у Піта, цей же його відволікав, щоб перейти на інший дах, де було більше того, що можна покидати один в ожного та менеше металевого.

Чоловік постійно промахувався і половина що він кинув поверталась йому ж назад у два рази сидьніше.

– А очі?

– "Вони можуть бачити не лише звичайне світло, а й тепло та ультрафіолет. Через це вони почали світитись зеленим".

– В теорії... він може ще щось?

– "Наприклад: випустити короткий електромагнітний імпульс."

– Круто!

Пітер пустив павутину та злетів на декілька метрів вище, але його талію обвив той батіг. Зелений потягнув до себе і полетів униз. 

Гул у вухах зливався з важким віддихом, а спина палала вогнем. Перевага в швидкості та фізиці нічого не варта, коли один пропущений удар перетворює твої ребра на тріснуте скло.

Підніматись було боляче та ще болючіше приймати нові удари, це збивало його з рівноваги без змоги дати відсіч нападнику.

– Ліпше ти послухав мене. Не лежав би зараз тут.

Пітер піднявся ненадовго. Чомусь саме в цей момент з ним щось сталось і почувався він погано. І саме зараз прийшов цей чоловік і хоче забрати його.

Зелений дав відихатись та піднятись і знову почав серію ударів.

Нові удари приходили по всьому тілу, котрісь Павук блокував ще, а деякі були вже йому в два рази сильніші ніж попередні. Лівий кулак - у щелепу, права нога - у ліве коліно. Він впав на четвереньки, тіло боліло, голова гуділа, а потім - секунда, друга - нічого..

– Гаразд! - він підняв руку в його сторону жестом просячи зупинитись. Не в змозі і вдихнути повітря.- Для чого?

Пітер не розумів, що з ним відбувається, що потрібно цьому чоловікові та не встиг договорити, як по затилку прилетів удар. Тупий біль, темно в очах і падаюче обмякле тіло. А у середині все перевернулось.. 

Біль...

Останні пару годин, коли Пітер приходив до тями відчував лише біль - повсюди.

Він не знав де він, що з ним, лиш мягкий матрац під собою і звук приладу життєзабезпечення.. напевно...

Очі були налиті свинцем та через пару хвилин вдалось розплющити і оглянути де він знаходився. Невелике чисте приміщення не схоже на лікарню чи в'язницю, було відчуття що він був тут.

– Карен... - ледь чутно промовив хлопець захрипшим та ламким голосом.

У відповідь тиша.

Піт почав шукати зачіпки або підказки у якій ситуації перебуває. Але у цей момент ручка дверей провернулась і з ними з'явилась чоловіча постать.