Будемо працювати разом.

Я впевнено поспішала до свого робочого місця,яке зараз мені стало гидке дякуючи йому.Треба навчитися не показувати своїх слабких сторін.Адже  від мене цього  чекає.

В мене дуже багато роботи, тому я поринула у неї з головою.Коли настав обід,до мене підійшла Таня і попросила з нею пообідати в кафе.Я не стала відмовлятися,адже мені дійсно треба було забути про свої проблеми.Думати що проблеми у нас спільні з ним мені не хотілося навіть згадувати.

Коли ми зайшли в кафе я рослабилася,і намагалася насолоджуватися їжею.

Таня ж мовчки на мене дивилася з жалем.

-Що?

Не витримала я.

-Та нічого просто задумалася.

Відповіла вона і опустила очі.

Про що задумалася я знала, тому і не бажала далі розпитувати.

Решту обіду ми просиділи в тиші.І від цього на душі ставало ще паскудніше.Адже останній раз в тиші ми сиділи коли він мене кинув.Нічого не пояснивши пішов.А згодом вона навчила мене радіти життю знову.

А зараз ми сиділи як тоді,і це було так сумно.

Треба навчитися контролювати свої емоції і не показувати своїх слабких сторін і почуттів.

Лунало в моїй голові з новою силою.

-Йдемо в офіс.

Сказала я.

-Так звичайно а то ще запізнемося.

Прийшовши ми поспішили на свої місця.Аж раптом коли я йшла мене покликали.

-Марія Ігорівна зайдіть будь ласка в мій кабінет.

Каже Матвій.Точніше Матвій Мирославович.

О ні що йому вже від мене потрібно і як протриматися ще 3 години до кінця робочого часу.

-Так звичайно.

Кажу я,а голос тремтить.Хоч би він не відчув це.

Він заходить перший в кабінет,і сідає в крісло.

Я не охоче іду туди.

-Ми почали свою розмову не правильно.

Каже він.Та невже а як же правильно? Як можна починати розмову з людиною яку кинув, витер об неї ноги,ібез пояснення пішов.Можливо правильно сюди не приходити,і не влаштовувати цирк кричить мій розум і серце одночас.

-Так ви праві.

Сухо відповідаю.

-Тобі можна звертатися до мене на ти.

Каже він і розпливається в посмішці,яку я колись кохала.Стоп я зараз думаю зовсім не про те що потрібно.

-Я до свого керівника буду звертатися тільки на ви.

Кажу я і стираю посмішку з обличчя.

-Як хочеш кохана.

Говорить він,а в мене в середині все йде шкереберть.Кохана? Серйозно?

-Прошу називати мене Марія Ігорівна.Для чого ви мене викликали?Свої презентації я передала.Напевне ви їх бачили.

Кажу я і намагаюся не зірватися.

-Так я бачив ти як завжди молодець.

Кажу я і дивлюся ій в очі.А там нічого.Ні не нависті,ні любові,це починає лякати.

-Добре якщо я вільна я піду.

Каже вона,і вже хоче йти.Я різко піднімаюся з місця,і підходжу до неї ближче.Вона ж відходить.Боїться? Ненавидить? Не можу зрозуміти.

-Ви щось хотіли.

Каже вона спокійно,а я спантеличено дивлюся на неї.

-Ні кажу я.

І сідаю на своє місце.Вирішую що не буду лякати її ще більше.

-Добре тоді я піду.

Говорить вона і іде.А я дивлюся їй в слід.

Ура це моя маленька перемога я змогла не показувати своїх емоцій, і вірю що і надалі буду спокійна.А зараз мені треба іти працювати.Чорт як відпрацювати цей день?

Відпрацювавши ще 4 години, збираюся до дому.Роблю це швидко і йду до ліфту.Коли стою біля нього відчуваю кроки поруч з собою.Думаю що це Таня, і реагуючи знаходжу в ліфт.

-Таня ти також їдеш.Тоді тобі на перший як і мені.

Кажу я з посмішкою.А потім переводжу погляд...О ні яка ж я дурна це не вона.

-Так мені теж на перший.

Каже він,і дивитися на моє ошелешене обличчя.Так зберися.

-Як скажете.

Кажу я спокійно.

-Знову ви?

Каже він здивовано,і підходить до мене близько.А я не можу нікуди відійти.

-Так.

Кажу я впевнено.Він тим часом обнімає мене за талію,і притягає до себе.

-Невже ти все забула.

Каже він і дивитися мені прямо на губи.

-Ні я якраз все добре пам'ятаю.

Випалюю я і втрачаю остаточно контроль над собою.

-Я пам'ятаю як ви мене розтоптали і викинули як щось не потрібне як... Хочу сказати ще щось,але він не дає.Ще міцніше обнімає і цілує,а я на мить здаюся в його полон.Коли двері ліфта відчиняються вириваюся,і даю йому смачний ляпас.Поки він приходить в себе швидко тікаю.

Вона пішла я ж стою в ступорі.А на що я чекав?На те що вона після всього кинеться мені на шию.Смішно цього хотіти.Але намить вона мене згадала,не відштовхнула,а одже шанс є.Усміхаючись прямуюю до машини.