Матвій.Я її обов'язково поверну.

Заходжу в офіс і бачу її.Вона мене не помічає,як і колись старанно працює.Заходжу в кабінет до Віктора Миколайовича.

-Доброго дня.

-Доброго дня Матвійчику ти вчасно.

Усміхається він мені.

-Так хочу скоріше познайомитися з колективом.

Кажу я чесно.

-Молодець.Це похвально.Не страшно залишити на такого керівника свій улюблений колектив,і йти на пенсію.

Каже старий.

-Ви можете будь коли сюди приходити у гості.

Кажу я,й розумію що я зараз щиро.

-Дякую це дуже мило з твоєї сторони.Добре давай я тебе ознайомлю з справами офісу.

І він починає мене ознайомлювати мене з справами офісу.

А я ніпрощо не можу думати крім Марійки.

-Добре ти все зрозумів?

Вириває з роздумів мене Віктор Миколайович.

-Та звичайно.

Кажу я.

-Коли буде знайомство з колективом?

-Та хоч зараз каже він і іде з кабінету.

Заходячи назад каже:-Вони будуть через 5 хвилин.

Рівно через 5 хвилин всі заходять в кабінет.

-Знайомтесь це ваш новий керівник Матвій Мирославович.

Каже Віктор Миколайович.

А я дивлюся на неї.Раптом вона підводить очі і дивитися на мене.

Що? Знову страх?

Але тепер він змішаний з ненавистю.

Віктор Миколайович знову говорить,а я його не чую лиш дивлюся на неї.

-Скажіть слова настанови своїм колегам.

Каже Віктор Миколайович.

-Я дуже щасливий що буду працювати з такими талановитими людьми,і хочу щоб ви працювали зі мною також у своє задоволення.

Кажу я і дивлюся на неї.

Коли знайомство завершується,вони всі виходять з кабінету.А з ними й вона.

-Прошу дбати про них.

Каже Віктор Миколайович.

Він знову розповідає про них,а я його не слухаю, бо думаю про неї.

-Можна зайти? 

Чую її голос.

-Так звичайно заходь Марічко.

Каже Віктор Миколайович.

-Це Марічка вона дуже цінний працівник.Ти щось хотіла?

Дивлюся на неї й не можу повірити що вона поруч.

-Так я хотіла звільнитися.

-Що?

Кажемо вони разом.

-Вибач нічим не можу допомогти.

Рятує мене Віктор Миколайович.

-Але ж ви керівник.

Каже вона нервуючи.

-Документально ні.Звертайся до свого нового керівника,а мені час.

Каже цей старий і починає мені ще більше подобатися.

І швидко іде з кабінету ,чим робить мені дуже щедру послугу.

-Звільниш?

Каже вона спокійно.

-Ні?

Кажу впевнено я ,а сам не можу стримати страх що вона зараз піде.

-Ну щож тоді я просто не вийду на роботу.

Каже вона.

Невже думає що так буде все просто?

-Вийдеш.

Кажу я і усміхаюся хоча хочу зараз її обміняти.

Вона дивиться на мене з осудом,щось хоче сказати, але не встигає забігає Таня.Вперше радий її бачити.

-Я теж звільняюсь.

Кричить ця ненормальна.

-Ви нікуди не підете.

Кажу я.Хоча куди піде Таня мені начхати.

-Помиляєшся підем.

Каже вона,й тим самим дивує мене ще більше.

А потім підходить ближче до мене.А ,я тепер хочу не тільки обійняти,а я поцілувати.

-Ні.

Кажу я.

-Чому?

Випалює ця чокнута.

-Тому що якщо ви підете,за новими правилами компанії.Ви маєте заплатити штраф п'ять тисяч доларів.

Кажу я й бачу в їхніх очах розпач.

-Мерзотник що ти хочеш?

Кричить вона роблячи мені боляче.Але я дійсно такий.

-Щоб ти мене любила.

Кажу я тихо.

-Ніколи цього не буде.

Кричить вона і іде 

-Ніколи не кажи ніколи.

Кажу я й дивлюся їй у слід.

-Ну ти й негідник.

Шипить Таня.

Як же я міг про неї забути.

-Я знаю кажу я.

А вона здивовано дивитися на мене.А тоді також виходить з кабінету.