Новий керівник - це забуте кохання

Піднявши голову я знову побачила Таню,яка наближалася до мого столу.

-Ну що побачила нового керівника?

Спитала навмисне я.

-Ні він приїхав раніше ніж я думала.

Надула губи подруга.

-То він у нас понктуальний?

Посміхнулася я.

-Так напевне такий самий нудний як ти.Ви з ним будете чудовою парочкою.

Почала дражнити вона.

-Та ні навпаки Тетянко він тобі підходить,адже ти всюди запізнюєшся,а протилежності притягуються.

Передражнючи сказала я їй.

-А якщо серйозно.Коли ти собі когось знайдеш?Цеж нечесно бути постійно самій.

Знову починає свою пісню.Знає,що поки не можу себе пересилити,і впустити в своє життя когось.

-Ти ж знаєш що поки я не хочу про це говорити.

Опускаю я очі.

-А коли? Коли ти зрозумієш що життя йде повз тебе.

Не здається вона.

-Дівчата доброго дня.

Вітається Віктор Миколайович,і тим самим рятує мене.

-Доброго дня.

Кажемо разом.

-Зайдіть усі у мій кабінет,будемо знайомитися з новими керівником.Всім бути через 5 хвилин.

Каже він і йде.

-Як думаєш він красивий?

Питає вона.

-Хто?

Кажу я виринаючи х своїх думок.

-Новий керівник.

Каже вона нервуючись.

-Зараз побачимо.

Заходячи в кабінет я відчуваю якусь тривогу.

-Це ваш новий керівник Матвій Мирославлвич.

Каже Віктор Миколайович.

Я підношу очі і бачу його.

-Прошу любити і жалувати.

Сміється наш поки що керівник.

-З завтрашнього дня він керує цим офісом.

А я здається тут більше не працюю.

-Скажіть слова настанови своїм колегам.

-Дякую за таку честь.

Каже він.І дивитися на мене.

-Я дуже щасливий що буду працювати з такими талановитими людьми,і хочу щоб ви...

Далі я його не слухаю.Він завжди вмів гарно говорити.

Мені ще більше стає гидко тут стояти і слухати його  промову.Я нині ж звільняюся лунає в моїй голові.

Коли знайомство завершується,я швидко виходжу з кабінету.Йду до столу шукаючи ручку і листок.Знаходячи пишу заяву на звільнення.

До мене підбігає Таня коли,я йду назад до кабінету.

-Невже це він?Що він тут забув?

Тараторить вона.

-Мені всерівно я звільняюсь.

Кажу я впевнено.

-Ти знаєш я теж каже вона.Почекай я зараз також напишу заяву на звільнення.

Але чекати я не хочу,й тому заходжу в кабінет.

-Можна зайти?

Кажу я .

-Так звичайно заходь Марічко.

Каже Віктор Миколайович.

-Це Марічка вона дуже цінний працівник.Ти щось хотіла?

-Так я хотіла звільнитися.

Кажу я впевнено.

-Що?

Кажуть вони разом.

-Вибач нічим не можу допомогти.

-Але ж ви керівник.

-Документально ні.Звертайся до свого нового керівника,а мені час.

Каже він і швидко іде з кабінету.

-Звільниш?

-Ні?

Каже впевнено він.

-Ну щож тоді я просто не вийду на роботу.

-Вийдеш.

Каже він і усміхається.

Я хочу шось казати,але заходить Таня.

-Я теж звільняюсь.

Кричить вона.

-Ви нікуди не підете.

Каже холодно він.

-Помиляєшся підем кажу я.

І підходжу ближче до нього.Напевне я така відважна бо поруч подруга.

-Ні.

Каже він усміхаючись.

-Чому?

Випалює Таня.

-Тому що якщо ви підете,за новими правилами компанії.Ви маєте заплатити штраф п'ять тисяч доларів

Каже він спокійно.

-Мерзотник що ти хочеш?

Шиплю я.

-Щоб ти мене любила.

Каже він тихо.

-Ніколи цього не буде.

Кажу я і виходжу з кабінету.

-Ніколи не кажи ніколи.

Каже в спину він мені.

А я  швидше біжу в туалет.Закриваю двері й починаю ридати.