Випадковість

– Дурепа!!! Що ти накоїла?! – волала, наче навіжена, старенька сива бабуся. На руках вона тримала немовля, яке з’явилося на цей світ всього три дні тому. Малеча не заспокоювалася. Дитячий плач змішаний з переляком заполонив гучним дзвоном всю крихітну двокімнатну
квартиру.
– Я сама не розумію, що сталося, – виправдовувалася мати крикливої малечі. – Просто пучок на голові вирішила підправити, бо все стирчить в різні боки.
– Якщо дзеркало завішане – отже так треба. Якого дідька ти взагалі з дитиною не хрещеною до дзеркала заглядаєш?! – продовжила кричати старенька на свою онуку.
Позаду них на стіні висіло старовинне дзеркало, яке бачило багато чого за час свого існування. Воно передавалося з покоління в покоління, як і інші сімейні реліквії. Масивну рельєфну раму дзеркала вкривали незначні пошкодження, а саму дзеркальну поверхню затягнули дрібними подряпини.
– Бабусю… Знову ви зі своїми зуроченнями та пристрітами, –
пожурила онука стареньку. – Ну що може статися поганого від того
дзеркала?
– По-перше – це старе дзеркало, – почала пояснювати бабуся, – а по-друге – не можна так безладно з дзеркалами. Дзеркала – це провідник між світами. Хтозна що за сутність може підселитися до невинної дитини. Одна дзеркалиця чого тільки вартує… Налякати до смерті може. Не дарма малеча розревілася… Завдяки тобі це дитя назавжди буде пов’язане з дзеркальним світом та його мешканцями.