3. 2018, липень. (Марк)

 –  Прекрасний день! – Озвався Олесь до мене своїм інфантильним настрОєм – Треба кудись сьогодні вирватися, потусити де інде. Може на баню гайнем? О! На рибалку? О, ні, ні, ні, на полювання за фазанами в село? Як тобі? – Очі Олеся аж заблищали від захвату, і він недбало відкинув назад своє біляве волосся, яке завжди лежало як попало, ніби він тільки-но встав з ліжка.

– Перестань галдіти, голова від тебе вже болить – прогарчав я, не в змозі вже терпіти потік його слів – Та в мене купа роботи, Олесь. Дай спокій.

–Та нууу, блін, – знуджено протягнув він. – Хіба тобі не хочеться відпочити хоча б раз на рік?

– Перестань – м’якше сказав я, розуміючи що мені з ним ще жити – Якби я хотів розважитися я б тебе покликав, а зараз я хочу зосередитися, вибач.

  Він подивився на мене небесними, засмученими очима, розвернувся  і пішов до себе в кімнату, чи на кухню, залишаючи шлейф від парфумів. 

З тих пір як ми живемо в одній квартирі це мене дратувало дедалі більше. Його неповага до моїх кордонів… 

  Я не можу йти розважатися, бо мав працювати і брати додаткову роботу ще й додому, щоб розібратися з боргами. Він цього не розуміє, він живе сьогоднішнім днем, хоч і ходить у вицвілій сорочці поверх футболки, стоптаних кросівках і розхристаному вигляді — наче щойно з ліжка, але він має підтримку з боку батьків. 

 В свої двадцять два він не подорослішав  ні на скілечки і не розуміє як воно бути самотнім в цьому світі. Він на кілька місяців старший за мене, але поводить себе так, наче молодший років на десять. 

 Добре хоч платив свою частку за квартиру вчасно. Я не можу зараз дозволити собі окреме житло. Спадчини моїх батьків вистачило лише наперший курс навчання, а будинок був у співвласності з братом.

 Раніше я уявляв свій день народження зовсім інакше. Хоча б десь в якомусь барі поседіти з друзями за пивом. Але сувора реальність препіднесла для мене інший розвиток подій. Маю сидіти і працювати над презентацією для дитини керівника, який платить за це копійки, але все ж таки трохи є.

 Тема у презентації була досить цікава як для школяра. 

 “Основи будівельного бізнесу”

 Схоже що це було дуже індивідуальне завдання на менеджмент.

Майже всю потрібну інформацію можна було знайти в інтернеті. Я навіть покопав трохи глибше. 

 Найменш розвинутий ринок будівництва: Одеська, Київська та Львівська області. Далі я вже не читав. Я обожнював місто де виріс і хотів туди переїхати після закінчення університету. Проте саме там була велика конкуренція в сфері будівництва. Доступність матеріалів, робочої сили та попит робили своє діло. 

Я вже давно задумуюсь про власну справу, але не знав ще яку саме нішу займати. На будівництві працював мій батько, а Мати була продавчинею в магазині з будівельними матеріалами, років десять. Будівництво — це не лише бізнес, це — запахи, звуки і спогади. Батько, який приносив мені каску з роботи, і мама, яка вміла поцінувати навіть найдрібніший гвинтик у товарі... Це буде можливість вшанувати пам’ять моїх батьків на цьому світі.

 Зробивши презентацію, я потер перенісся, відчуваючи, як втома тисне на очі. Світло настільної лампи відбивалося від екрану ноутбука, очі мружилися від нього, а в голові вже пульсувала втома. Волосся вибилося з мого фірмового укладання, я провів рукою по голові, зачесуючи його назад. Коротке, темне – воно завжди росло так швидко, що після кожної стрижки через тиждень виглядало, ніби я вже місяць не був у перукаря.

 Я загорівся цією темою. Трохи підзабив на те що на завтра мені треба виконати завдання на правознавство і почав вивчати матеріали для того щоб якось наблизитися до омріяного бізнесу. Я відкривав сайт за сайтом, читав статтю за статтею. Так як я вчився на Економіку та управління то для мене це був великий плюс. Тому, вивчивши достатньо матеріалу я всівся за конспекти і перечитав деякі з них, які я писав просто аби написати. 

 Виявляється тут багато корисного написано.

– О котрій ти вчора ліг спати? – зайшовши на кухню, мене вже зустрічав Олесь. – Маєш кепський вигляд

– Не пам’ятаю… Пів на другу, напевно – сонливо відповідав я, беручи чашку з сушарки щоб випити води, розбудити хоча б вій шлунок.

– Господи-и-и – протягнув Олесь, закидаючи голову назад, сидячи на стільці біля вікна.  – сьогодні вже неділя, чому так швидко проходять вихідні?

 Я натщесерце випив майже всю чашку води. 

 Переводячи подих, неначе я щойно зі спортзали я з насмішкою сказав:

– Ти хоч щось вчив ? 

– Звісно ж ні, залишив на сьогодні. – засмучено відповів він – Я ж хочу відпочивати. Чому у нас немає канікул як у школі? Кожен місяць сидиш вдома і не переймаєшся що без домашки попруть звідти…

– Я сподіваюся це було риторичне питання – я усміхнувся собі під ніс і почав робити собі сніданок. 

 На нашій маленькій кухні, де помістилося все необхідне - стіл з двома стільцями біля вікна, праворуч від нього холодильник і під стінку, аж до входу шафки та тумби з плитою. Запах смаженого яйця і свіжих овочів з городу Олесених батьків розвіювався швидко і поглинав весь простір, і мій розум у далеке дитинство десь у бабці в селі, коли прокидався від того що бабуся вже приготувала сніданок, дід назбирав гілочок та листочків для чаю і я, малий, біжу до столу на яєчню після якої мене очікував смачний чай з солодкими пампушками. 

– Ти будеш сирок? – мої спогади перервав запитанням Олесь – Він тут останній залишився.