Забута казка
сновидіння
Ніч темна, зорі поховались, а вітер грає на старій вербі так люто, що вона нещасна от-от трісне.
У курені хтось важко стогне і наче кличе через сон якогось Ореста. У відповідь лише верба і вітер.
''От клятий сон!'' - козак зривається на ноги і хреститься. Йому вчувається в кутку шипіння. '' Гадюки знову. Cкрізь гадюки''.
Василь - козак підходить до вікна а на дворі, як у могилі темно, лише пісні дівчат і завивання вітру...
'' Нема дівчат'' - козак приліг і захропів.
'' Чого хропеш? Пів ночі спиш у мене за столом. Немаєш де заночувати?''
Той, хто заснув, знову прокинувся.
'' Де я?'' Навкруг столи небаченої форми ,як гриби у лісі і дивна пісня лине десь далеко за дверима.
- Як тебе звати, хлопче? Звідкіля прибув? Чого мовчиш?
- Не пам'ятаю.
- Ну добре, розумію, перепив, буває.
- Я Зеник - власник закладу.
Зеник попрямував за ширму. В залі стало пусто і тихо, лише дівоча пісня вдалині.
