Розділ 36

М’який білий сніг, який огорнув Манчестер у білосніжне покривало, сповістив про прихід зими. Голі дерева, що завчасно скинули листя, покірно чекали на сувору морозну завірюху, яка ще дуже довго буде пестити їх холодом. Раз у раз, пролітали пухнасті сніжинки, змушуючи перехожих глибше натягувати шапки і закутуватися в теплі шарфи, рятуючи обличчя від потоків холодного повітря зі снігом. Рух на вулицях міста ніби сповільнився, віддаючи данину стихії.

            Дні тяглися за днями, перетворюючись на один кругообіг сірих буднів. Анна, взявши всі свої сили в кулак, продовжувала жити, спритно обманюючи всіх оточуючих у тому, що в неї все добре. Поїздки до батьків, походи в бар з колегами… Гарний настрій і безтурботний сміх, яким вона обдаровувала знайомих та близьких, були настільки реалістичними і натуральними, що жоден з них не засумнівався в тому, що життя Анни плине своєю течією і вона насправді радіє кожному прожитому дню.

            Але були й ті, хто абсолютно їй не вірив, вбачаючи смуток та темряву в її очах. Ті, хто був поряд з нею і бачив весь спектр емоцій, який довелося їй пережити, назавжди попрощавшись із ангелом смерті.

            Як би не намагалася Анна посміхатися і жартувати, Наталі дивилася на неї стурбованим поглядом, даючи зрозуміти, що при розмові з нею дівчині не потрібно вдавати щастя, вона може виплеснути на неї все те, що так довго і вперто поїдає її зсередини. Разом з тим, подруга чудово розуміла, що ніяк не може допомогти Анні знову стати безтурботною та відчути радість буття. Тим не менш, Наталі намагалася підтримати її всіма відомими їй способами: поїздки по магазинах, походи в ресторан і прогулянки парком Хітон стали її нав’язливою ідеєю і мали на меті відгородити Анну від її смутку.

            Даніелла ж, у свою чергу, обрала інший спосіб підтримки Анни. Вирішивши, що дівчині варто забути про всіх надприродних істот, вона просто перестала їй з’являтися в людському образі, ніби її ніколи і не було в житті Анни.

            Але вона не врахувала лише одного: Крістіан.

            Хранитель Джека раз у раз відвідував Анну, нагадуючи їй про те, що його підопічний все ще сподівається і чекає на зустріч із нею. Він ні на мить не переставав вірити у щасливе возз’єднання хлопця із Анною. Хоча пройшло вже більше чотирьох місяців з моменту повернення Анни в Манчестер, вона досі не поговорила з Джеком. Він же не нав’язувався їй, не турбував дзвінками та зустрічами. За що Анна була йому безмежно вдячна. Знову. 

                                                                        * * *

            Розташувавшись зручніше в гостях у Наталі, ближче до електричного каміну, Анна задумливо вдивлялася в язики полум’я, які постійно піднімалися вгору і зникали. Велика простора вітальня була просякнута мерехтінням єдиного джерела світла – розпеченого вугілля на сенсорному екрані. Широкі вікна були завішані темними занавісками, приховуючи від очей Анни сутінки, які панували за вікном. Раптом її спогади віднесли дівчину до заміського будинку батьків Наталі, в день народження її найліпшої подруги. Як і зараз, вони разом сиділи біля теплого вогника і мовчки думали кожна про своє. Як же тоді було все легко і просто… Піднісши до губ келих червоного вина, дівчина одним ковтком осушила його і поставила порожню ємність на підлогу.

            – Про що задумалася, люба? – м’яко поцікавилася Наталі.

            Голос подруги повернув Анну у реальність. Вона відвела погляд від вогню, розташувала його на обличчі подруги та посміхнулася.

            – Так, просто згадую, скільки часу ми з тобою провели ось так, сидячи на підлозі біля каміну. І це дуже теплі спогади.

            Потягнувшись, Наталі доторкнулася до руки Анни і міцно її стиснула у своїй долоні.

            – Душевні посиденьки завжди були нашою слабкістю, – пожартувала Наталі. – Навіщо всі ці тусовки по барах, якщо нам достатньо ось так посидіти в затишку, вдома?

            – Та що ти кажеш? – із сарказмом промовила дівчина і засміялася. – Чи не ти наполягала на відвідинах «Сноу Перадайз» сьогодні?

            Нахмуривши брови, Наталі шумно видихнула.

            – Сьогодні ж найочікуваніша передноворічна вечірка у клубі! – поглянувши на докірливий погляд Анни, Наталі відразу ж виправилася. – Але я ні краплі не шкодую, що ми на неї не потрапили!

            – Так-так, я бачу. Твоя б воля, ми вже пів вечора танцювали б там на барній стійці, – широко посміхнувшись, сказала Анна.

            – Ну чому відразу так.  Даніелла б не дозволила... – затнулась Наталі і скривилася, ніби проклинаючи себе за необдуману фразу.

            – Все нормально, Найт, – спокійно промовила Анна. – Я сумую за Даніеллою, – глянувши за спину подруги, Анна сумним поглядом вдивлялася в порожнечу.

            – Люба ... – почала було Наталі, але дівчина її перебила.

            – Знаєш, з її боку жорстоко ось так просто кидати мене. Я не знаю, чому вона вирішила позбавити мене своєї присутності, точніше, я здогадуюсь… але… ангели були в моєму житті, і я ніколи про них не забуду. Крістіан каже…

            – Що? – не повірила своїм вухам Наталі. – Даніелла ж наказала йому не з’являтися до тебе! – і тут же прикрила рота руками.