Розділ 34

Дні тяглися за днями перетворюючись на нескінченність сліз і розпачу, які крок за кроком наздоганяли Анну, не даючи їй і миті прийти до тями і заспокоїться.

            Повернувшись до готелю, дівчина воліла не залишати свою постіль, відмовляючись від їжі та води, тим самим змушуючи Наталі божеволіти від переживань і хвилювання. Як би не намагалася подруга розрадити її, заспокоїти, підняти настрій, Анна просто мовчки заривалася з головою під плед, не бажаючи нікого бачити. Підноси зі стравами, які щоразу приносила Найт все так само спочивали на тумбочці, залишаючись незайманими.

            Дівчина звинувачувала і ненавиділа себе за те, що так і не визначилася зі своїми почуттями раніше, не сказала про них Єну, не зупинила його. Адже, якби не її дурість, він зараз був би поруч, дивився на неї своїми глибокими зеленими очима і ніжно тримав за руку. Вона змогла б до нього доторкнутися, обійняти, схилити голову на його плече. Все це здавалося таким далеким і водночас таким близьким та реальним.

            Заплющуючи очі, вона бачила його усмішку таку довгоочікувану і теплу, яка огортала її душу і наповнювала її світлом. Саме тому Анна постійно спала, сподіваючись зустрітися з ангелом смерті уві сні. І їй це вдавалося. Десь далеко в її снах-мріях вона бачила Єна, який м’яко гладив її волосся і ніжно торкався щоки. Вони знову і знову зустрічалися біля водоспаду, насолоджуючись прохолодною водою та щебетанням птахів. Вони були разом, вони були щасливі. Не бажаючи повертатися в реальність, Анна продовжувала вдаватися до мрій, тим самим повільно божеволіючи. Вона гадки не мала день чи ніч на дворі, вона загубилася в днях і числах.

            За цей час, Наталі порозумілася з Даніеллою, яка постійно була поруч з ними, доглядаючи за здоров’ям Анни. Вони обидві були сконцентровані саме на ній. Час від часу Анна опам’ятовувалась і з надією в очах дивилася на хранительку, яка лише із сумом негативно махала головою, відповідаючи на німе запитання Анни про Єна. І знову сльози, біль, апатія…

            У день від’їзду з Мартиніки, нарешті не витримавши, Наталі зірвала з Анни плед і труснула її за плечі.

            – Прокинься же, Анно! – різко закричала вона, її очі сповнилися сльозами. – Досить! Я більше не можу так! Я не витримаю.

            Дівчина, від несподіванки широко розплющила очі і подивилася на подругу.

            – Ти так себе в могилу зведеш! – продовжувала кричати Наталі, сильно впиваючись нігтями в її шкіру.

            – Мені байдуже, – лише промовила Анна, намагаючись вирватися з мертвої хватки подруги, але дні без їжі її значно послабили, і вона знесилено повисла в руках Наталі.

            – Кому ти зробиш цим краще, Анно? Ти подумала про батьків, про мене?.. – її голос здригнувся, а з очей покотилася нова партія сліз. – Як же нам бути без тебе? Будь ласка, крихітко…

            Серце дівчини відразу стиснулося ще сильніше, побачивши сльози подруги. Її тремтячі руки змушували тіло Анни здригатися в такт з її тілом. Вона повільно підняла руку і провела пальцями по мокрій щоці подруги.

            – Найт…

            – Я… я не можу бачити, як ти згасаєш... Я... я не можу! – Наталі розплакалася ще більше.

            – Найт, мені так ... боляче, – майже пошепки промовила Анна. Вона не мала сил навіть говорити.

            – Я знаю, люба, знаю! Але ти маєш бути сильною, ти маєш триматися, хоч би заради нас, – раптом, її обличчя осяяло. – Що подумає Єн, коли повернеться? Що буде з ним, коли він дізнається, що з тобою діється? – вона уважно зазирнула в очі Анни.

            – Його вже так довго немає ... Він не повернеться до мене, – опустивши погляд, дівчина вже було хотіла лягти назад на свою мокру від сліз подушку і знову опинитися в мрійливій напівнепритомності, але Наталі відразу ж її відсмикнула до себе і притиснула до грудей.

            – Він упорається, Анно, він повернеться до тебе. Що він відчує коли дізнається, що ти зневірилася в ньому? – не заспокоювалася Наталі, змушуючи мозок Анни, що відключився десь тиждень тому, знову думати і напружуватися.

            А що, якщо Наталі має рацію? Що якщо він справді повернеться і побачить її в такому стані?

            Помітивши спантеличений погляд Анни, Наталі продовжила.

            – Він ризикував заради твого життя, безпеки, спокою. Невже він зробив це дарма, Анно? Невже ти складеш руки та перестанеш боротися?

            А чи має вона право це зробити? Навіть якщо Єн не повернеться, виявиться, його муки чи навіть смерть були марними? Він зробив усе, щоб забезпечити їй нормальне, безпечне життя, а вона, ось так просто, прагне обіймів смерті, наплювавши на його старання? «Є дещо страшніше за смерть», – слова ангела смерті раз у раз проносились у свідомості дівчини. Він був нещадно правий. Однак… Ні, вона повинна жити, нехай і відчуваючи біль, але вона повинна змусити себе дихати та існувати. Заради нього, заради Єна.

            – Я хочу сендвіч і склянку соку, – тихенько промовила Анна в плече подруги.

            – Що? – спершу не повірила своїм вухам Наталі.

            – Сендвіч з лососем і апельсиновий сік, – повторила Анна, так само тихо.