Розділ 33

Джон і Джошуа були в нестямі від радості знайшовши дівчат цілими і неушкодженими. Вони вже встигли втратити надію в їхніх пошуках, обшукуючи кратер Мон-Пеле вздовж і впоперек. Вони не ставили запитань, не лаялися, лише міцно обійняли подруг і відвели їх до розташованого, як виявилося, неподалік табору. Джошуа не випускав руку Наталі ні на секунду, раз у раз повторюючи, як сильно він за неї переживав. Джон же, у свою чергу, був стриманішим за онука, але дивлячись на його втомлений погляд, було зрозуміло, що він, не менше Франка молодшого хвилювався за них, звинувачуючи себе в тому, що дозволив двом молодим дівчатам на самоті блукати темрявою на краю вулкана.

            Наталі притискалася до Джошуа старанно приховуючи сльози, що невпинно наповнювали її очі. Вона не хотіла показувати йому свою слабкість, але, так само, і не могла повністю прийти до тями після потрясінь сьогоднішнього вечора. Вона постійно поглядала на Анну, намагаючись переконатися в тому, що подруга справді жива і неушкоджена, але тепер їй не залишалося нічого іншого, як повірити в існування ангелів. Шок, збентеження, розгубленість – все це вбачалося на її білому, мов скатертина, обличчі.

            Діставшись до табору, Джон розпалив багаття і всі четверо сіли навколо нього, намагаючись хоч трохи розслабитися і якнайшвидше забути про день, що потроху добігав кінця. Ласкаві щупальця полум’я лоскотали свіже повітря, що витало всюди, наповнюючи його теплом і затишком. Навколо було тихо: ні подиху вітру, ні щебетання різнокольорових птахів, ні шуму океану, тільки потріскування розпечених вугликів, охоплених вогнем. Теплий попіл підіймався високо вгору і приземлявся на складені на колінах руки дівчини. Дивлячись на вогонь, Анна мимоволі поринула у свої думки.

            Сьогодні вона була на волосині від смерті, і швидкоплинний спогад про вільний політ, як їй здавалося, з самого краю світу, змушував її кров завмирати у венах. Мурашки раз у раз пробігали її тілом, змушуючи дівчину все сильніше закутуватися в принесений Джоном плед. Її не лякала сама смерть, вона хвилювалася про свою родину: батьків, Наталі... «Є речі страшніші за смерть», – раптом слова Єна спливли в її пам’яті. Він був страшенно правий. Анна не хотіла своєю загибеллю заподіяти їм біль, змушуючи їх відчувати ті ж почуття, що й батьки малої Еллі. Її серце досі стискалося в лещата при думці про Лауру, яка так міцно притискала до своїх грудей бездиханне тіло дочки. Вона намагалася гнати ці спогади геть, але вони, наче щупальця, безповоротно проникли в її пам’ять і міцно вчепилися в неї. «Звичайнісінький життєвий цикл».

            А яке ж було здивування Анни, коли вона відчула руки ангела-охоронця на своєму тілі і побачила розгонисті крила, які піднімали її все вище і вище, тим самим приносячи їй надію на спасіння. Раптом прийняття смерті змінилося бажанням вижити і продовжити свій життєвий шлях, змінюючи повністю свідомість і цілі Анни. А чи може людина залишитися незмінною після того, як зазирнула в очі смерті? А чи був десь поряд темний ангел? Чи, може він, як і її хранитель, забув про її існування? Що ж було б тоді? Душа Анни вічність блукала б по світу у самотності, без шансу на нове життя. Мотнувши головою, дівчина викинула геть ці моторошні думки.

            Анна ніби прокинулася від вічного сну, в якому перебувала все своє життя, вона, нарешті, глянула на світ відкритими очима. Анна більше не пливтиме за течією, віддаючи своє життя в розпорядження долі, вона сама її наповнюватиме різнобарвними яскравими фарбами і створюватиме незабутні миті, вона більше не чекатиме і не боятиметься, вона Житиме. Це зовсім не означає, що дівчина бездумно ризикуватиме своїм життям. Все зовсім навпаки. Вона берегтиме своє життя і більше ніколи не буде так безглуздо ризикувати ним.

            Посидівши трохи часу з родиною Франк біля теплого і затишного вогнища, дівчата люб’язно подякували Джону та Джошуа за вечерю і пішли до свого намету, висвітлюючи собі шлях маленьким кишеньковим ліхтариком.

            – Що відбувається? – серйозний уважний погляд Наталі був уставлений на Анну, яка тільки встигла зайти за нею в їхнє нічне укриття і розміститися поруч із подругою.   – Негайно розказуй мені все, інакше я просто збожеволію.

            Дівчина втомлено видихнула і подивилась на подругу.

            – Все почалося тієї ночі, коли ми вперше відвідали «Хевен», – розпочала свою довгу і нелегку розповідь Анна. Як все ж таки символічно розпочалося її знайомство з ангелами. – Там я вперше побачила їх – ангела охоронця та ангела смерті.

            – Ангела смерті? – відразу ж перепитала Наталі, широко розплющивши очі. Вона враженим поглядом з’їдала Анну. Ще б пак, вона лише кілька годин тому дізналася про існування хранителів і познайомилася з Даніеллою, а тут, раптом, мова зайшла про ангела смерті. Як і очікувалося, ця новина оселила в ній страх.

            – Так. Його звуть Єн, – промовляючи його ім’я, Анна зловила себе на задумливій усмішці. Але, на жаль, Наталі зовсім не поділяла її теплих почуттів до нього.

            – Єн? Той самий Єн? – останні слова вона сказала майже пошепки. З кожним словом Анни, страх у очах подруги ставав дедалі більше виразним.

            – Так, – повторилася Анна. Дивлячись на Наталі, її посмішка потихеньку зникала. Вона не відчувала його присутності, у її душі було порожньо і темно. Чому він досі не повернувся?

            – Тепер я розумію, що ти мала на увазі, кажучи, що все набагато складніше, – насупилась Наталі. – То що ж сталося тієї ночі?