Розділ 32

Почувши ззаду кроки, Анна обернулася і побачила, як Наталі і Джошуа повільно йдуть в їхню сторону, тримаючись за руки. Вона не змогла стримати посмішку дивлячись у сяючі очі Наталі. Подруга, наче світилася від щастя.

            – Всім привіт! — сором’язливо махнувши рукою, промовив Джошуа, дивлячись у вічі своєму дідусеві, який так само, як і Анна, відразу ж розплився в широкій усмішці.             Оглянувши місцевість, Франк молодший з сумом промовив:

            – Це бабусине улюблене місце.

            Відчуваючи свою провину за те, що посміла сидіти на місці Ніколь, Анна відразу ж схопилася на ноги.

            – Ти, мабуть, хочеш побути тут з дідусем, – кинувшись до них, вона підхопила під руку Наталі. – Ми не будемо вам заважати, посидьте удвох, вам явно є про що згадати.

            Джошуа, вдячливим поглядом кивнув і рушив до Джона, попередньо міцніше стиснувши руку Наталі і багатозначно зазирнувши їй у вічі. Присівши поряд із дідом, він поклав свою руку на його плечі, і вони про щось тихенько заговорили.

            – Пішли, – Анна смикнула замріяну Наталі у бік прямовисної скелі. – Їм потрібен час, – нахилившись ближче, вона прошепотіла їй на вухо. – Як і нам. Мені необхідно почути подробиці!

            Щоки Наталі в ту ж мить спалахнули: це свідчило про те, що вона зрозуміла натяк Анни. Піднявшись назад до кратера, вони попрямували вздовж нього, шукаючи відповідне місце щоб зупинитися і присісти. Вже темніло, тому розгулювати вздовж жерла вулкана було вкрай нерозумно і небезпечно, так само, як і повертатися поодинці до наметів вузькою стежкою над урвищем, та ще й без ліхтариків. Помітивши неподалік розташований пологий камінь вони рушили до нього, вирішивши дочекатися сімейство Франк саме там. Коли вони влаштувались на ньому, Анна вичікувально подивилася на Наталі.

            Посміхнувшись на всі зуби, подруга сказала:

            – При погляді на нього моє серце готове вистрибнути з грудей і пуститися в танець. Я ніколи ще не відчувала такого. Знаю, ти не раз чула від мене це, але… – глянувши на Анну, вона міцно стиснула її руку. – Здається я закохалася!

            – Ти однозначно, беззаперечно, безповоротно закохана! – засміялася Анна, обіймаючи подругу. – Я така рада за тебе, люба. Мені подобається бачити тебе такою щасливою, ти світишся.

            – Знаєш, я завжди думала, що я не здатна на більш глибокі почуття, і тільки зараз я зрозуміла, наскільки поверховими і нікчемними були ті відчуття, які я називала любов’ю. Нині все інакше.

            – Я це бачу! – без приховуваного захоплення промовила дівчина.

            – Він сказав, що я йому подобаюсь... Як ти гадаєш, це так? – її радість, раптом змінила тривога.

            – Подобаєшся? Та він божеволіє від тебе! – впевненим голосом промовила Анна, глянувши на подругу. – Він так дивиться на тебе… – смакуючи кожне слово продовжувала вона. – У коханні не потрібні розмови, кохання проявляється у погляді, у дотику… – Анна процитувала слова Джона. – А у його очах я побачила саме це!

            – Правда? – її, на мить, згаслі очі, одразу ж засяяли яскравіше зірок. – Я щаслива!

            Схопившись, Наталі почала кружляти в танці, постійно спотикаючись через каміння, що хаотично стирчало із землі.

            – І знаєш, що? – на секунду зупинившись, вона глянула на Анну. – Він поцілував мене, і це… Це було неймовірно! – ніби вибухнувши, Наталі відразу застрибала з новою силою.

            – Гей, обережніше! Тут небезпечно! – посмішка дівчини змінилася серйозністю. Вона встала і спробувала схопити Наталі за руки, щоб якось привести її до тями. – Спустимося вниз і танцюй, скільки твоїй душі завгодно. – Анна з жахом озирнулась навкруги. У сутінках це місце виглядало ще більш небезпечнішим. Стежина, на яку поривалася заскочити Наталі, не була огородженою від урвища: з однієї сторони вона була захищена високою скелею, проте, уздовж іншої виднівся обрив.

            – Я не можу зупинитись! Мене просто розриває від щастя! – спритно вирвавшись із рук Анни, вона в стрибку побігла вперед. – Мені здається, що я можу злетіти!

            – Наталі, зараз же припини це! – сердито промовила дівчина і кинулася за нею.

            У цьому й була вся Наталі. Вона повністю віддавала себе емоціям, не звертаючи увагу на навколишнє середовище. Вона не вміла радіти, захоплюватися, засмучуватися, впадати у відчай на половину, їй потрібно було видавити максимум почуттів і віддатися їм повністю. Вона не мала бар’єрів, вона жила сьогоднішнім днем, намагаючись отримати від нього по максимуму. Вона була немов вільна пташка, яка ніколи не знала гнітючих стін і кліток. Анну ж завжди захоплювала її життєва позиція, вона прагнула бути такою самою, але відкритися повністю в неї ніколи не виходило. Напевно, тому вони й стали найкращими подругами, доповнюючи одна одну. Наталі, наче вогонь, запалювала Анну, яка, у свою чергу, як вода, гасила подругу захищаючи її від усіляких неприємностей.

            Наталі віддалялася все далі і далі, не помічаючи, як колись широка стежина перетворюється на вужчу і скелясту. Вона раз у раз вигукувала, що вона щаслива, розставляючи руки в сторони, вона махала ними, як крилами, щиро вірячи, що вони зараз же відірвуть її від землі і піднімуть угору. Анна ж, поспішала за нею, із завмиранням серця спостерігаючи, як Наталі перестрибує високі камені, зовсім не звертаючи на них увагу. Вона кричала їй зупинитися, лаяла її, просила, благала, але запал Наталі тільки набирав обертів, позбавляючи її можливості думати розсудливо.