Розділ 29

Намастивши на обличчя і тіло сонцезахисний крем, Анна одягла купальник і вийшла на терасу. Вона розпливлася в посмішці, помітивши, як сонце яскраво відблискує в кришталево чистій воді океану. Невеликі хмаринки швидко пересувалися небом, а невгамовні пориви вітру їх нещадно підганяли, змушуючи рухатися у напрямку острова. На відміну від попередніх днів, колись спокійний і тихий океан був покритий досить високими хвилями, які шумно розбивалися об пісок, скорочуючи берегову лінію. Ні, це було не штормове попередження, але Анна однаково не ризикуватиме і бездумно не залізе у воду.

            Незважаючи на те, що хмари пропливали повз, вони не заважали сонцю набирати обертів і все сильніше спопеляти землю своїми гарячими променями. Відчувши, як її тіло нагрівається, Анна одразу ж покинула терасу, і зайшовши в номер, глянула на Наталі. Вона й досі спала.

            Накинувши коротку і вільну блакитну сукню-сорочку, дівчина тихенько вислизнула за двері й попрямувала містком у бік берега. Паралельно, на перегонки з Анною, пролітали високі хвилі, які раз у раз обганяли її. Ступивши на пляж, дівчина помітила, що охочих зануритись в океан було небагато. Лише пару чоловіків, та й  вони не заходили у воду, а ловили потоки води, що наближалися до берегу.

            Пройшовши пляжем, вона попрямувала до закладу з відкритою терасою і видом на океан – Анні подобалося насолоджуватись їжею, дивлячись на сильну стихію води. Як і раніше, майже всі столики були вільні, крім одного, за яким розташувалося сімейство Джеймс.

            Помітивши Анну, Еллі відразу підбігла до неї і обняла за ноги.

            – Привіт, маленька принцесо Елізабет! – добродушно промовила дівчина, нахиляючись і плескаючи малу по спині. – У тебе сьогодні така гарна сукня!

            Почувши це, Еллі відразу почала кружляти на місці, змушуючи поділ її маленького бузково-блакитного сарафанчика розвиватися у всі боки.

            – Вау! Яка краса! – захоплено промовила Анна, ляскаючи в долоні.

            Піднявши погляд, дівчина побачила широко усміхнену Лауру, що махала їй рукою. – Привіт, Анно!

            Посміхнувшись, вона помахала їй у відповідь, взяла дитину за руку і повела її назад до батьків.

            – Доброго ранку! – весело промовила дівчина.

            – Анно, це Дерек, мій чоловік, – тактовна Лаура представила їх одне одному. – Дереку, це Анна, та сама Анна, про яку постійно базікає Еллі.

            – Дуже приємно, Анно.  Еллі у захваті від морозива, яким ти її пригостила, – м’яко посміхнувся Дерек, простягаючи дівчині руку.

            Вона ж без вагань відповіла на рукостискання.

            – А я у захваті від вашої малої, вона чудова! – щиро промовила Анна.

            Перекинувшись ще кількома словами із сімейством Джеймс, дівчина влаштувалася за сусіднім столиком і відкрила меню.

            – Доброго ранку, – заспаним голосом промовила Наталі, сідаючи навпроти Анни та знімаючи сонцезахисні окуляри.

            – Ти якраз вчасно, я вже збиралася робити замовлення. Що ти будеш? – Анна глянула на подругу і не змогла стримати посмішки: здавалося, Наталі встати встала, але прокинутися все ще не встигла. Вона повільно моргала, вивчавши меню.

            – Я буду каву. Дуже багато кави, – сказала вона, відкладаючи брошурку зі стравами закладу. – А ще мені терміново потрібно зануритись в прохолодний океан, і мені одразу стане краще.

            Швиденько проковтнувши свій сніданок, дівчата рушили у бік берегової лінії.             Океан ні на секунду не заспокоювався, раз у раз викидаючи на пляж нові потоки води. Хвилі шумно опускалися на берег, розбиваючись у піну і повертаючись назад у темну глибину стихії. Сильний вітер тріпав листя пальм, намагаючись зігнути їхні міцні стовбури, але столітні дерева впевнено височіли над островом, не даючи й шансу підкорити себе.

            Анна попрямувала до свого улюбленого містечка – гамака, натягнутого між двома пальмами, і лягла на нього. Наталі, у свою чергу, розташувалася поруч із нею, на сонці, перетягнувши один шезлонг ближче до дівчини. Скинувши свою пляжну туніку, Наталі швиденько попрямувала в океан.

            – Ти впевнена, що зараз час купатися? Може, ходімо в басейн? – з хвилюванням у голосі крикнула Анна їй слідом. Наталі з дитинства займалася плаванням, і навіть не раз пробувала себе в серфінгу, але дівчина не могла не хвилюватися за подругу, яка вирушає в гущавину хвиль.

            – Не хвилюйся, я не буду далеко запливати, – обернувшись, підморгнула їй Найт, і підтюпцем побігла у воду.

            Простеживши за нею поглядом і переконавшись, що подруга не збирається вирушати на глибину, Анна зручніше вмостилася, наділа окуляри і спрямувала свій погляд вгору.

            Вона розглядала зелене листя пальм у себе над головою, яке раз у раз ворушилося і вигиналося під стихією вітру. Де-не-де проглядалися клаптики блакитного неба, по якому швидким потоком пливли білі пухнасті хмаринки. Вдалині, поблизу обрію, виднілися густі свинцеві хмари, вони були темно сірими і величними, нависаючи над темним океаном. Цікаво, вони доберуться до острова і проллються на нього зливами, чи пройдуть повз, не зачепивши його і краєчком?