Розділ 28

Вода. Знову. Безвихідь.

            Анна була мов паралізована, її огорнула паніка і вона не могла поворухнутися, повільно занурюючись глибше. Чомусь саме в цей момент дівчина пригадала свій недавній сон. Чому вона, опиняючись у водній стихії втрачає самовладання та перестає боротися за життя? Чому вона не намагається хоча б спробувати вибратися з полону стихії? Все її тіло мов камінь, покірно норовить дістатися дна. Не в силах поворухнути і пальцем, дівчина повільно линула все нижче і нижче.

            Однак, в ту ж мить, сильна рука схопила її за зап’ястя і смикнула вбік.

            – Спіймалася! – весело проголосив Єн після того, як голова Анни опинилася над водою. Схоже, він так і не зрозумів, що вкотре врятував її від утоплення.

            З широко розплющеними очима, дівчина дивилася на нього. Її серце шалено билося в грудях, збиваючи подих. Вона міцно вп’ялася пальцями в його плечі, притискаючись ближче. Помітивши її зляканий вигляд, ангел смерті стурбовано зазирнув їй у вічі.

            – Там... там урвище, – тремтячим голосом промовила Анна, сильніше притулившись до Єна.

            Він відразу ж обвів її талію руками і зробив кілька кроків назад. Нарешті, Анна могла намацати під ногами дно, проте вона не поспішала відпускати темного ангела.

            – Напевно, водоспад розмив камені, роблячи різкий перепад, – сказав Єн, дивлячись у бік падаючої води. – Ти в порядку? – прибравши мокре волосся з обличчя Анни, він підняв її підборіддя.

            Їхні погляди зустрілися. Тільки зараз дівчина усвідомила, наскільки близько вона знаходиться до нього. Їхні мокрі тіла притискалися одне до одного, і тільки лиш усвідомлення цього змусило її покритися мурашками з голови до ніг. Анна відчула під своїми руками міцні і мускулисті плечі Єна. Його шкіра була немов оксамитова на дотик, і замислившись, дівчина вирішила, що точно залишить на ній сліди від своїх нігтів, але вона ніяк не могла змусити себе послабити хватку. Вона дивилася на його обличчя, яке знаходилося зовсім близько від її лиця. По мокрому волоссю Єна стікали краплі води і приземлялися на її щоки, що спалахнули немов червоні вогні маяку. Він хмурив брови, через що на його чолі з’явилися зморшки. Його погляд був таким серйозним та уважним…

            Бігаючи очима по її обличчю, ангел смерті стурбовано досліджував його. Чомусь він зупинив свій погляд на відкритих губах Анни і напружився – вона відчула це своїми долонями. Він глибоко вдихнув і затамував подих, його груди ще більше притиснулися до грудей Анни.

            Вона ковзнула очима по його губах, але тут у її думках з’явився образ… дівчини неймовірної краси. Вона посміхалася і випромінювала добро. Її світле волосся струменіло до талії і ніби розвивалося легким вітерцем. Саме так Анна уявляла собі Лілі. В ту ж мить, чорні, як вугілля крила окутали тіло дівчини своїми м’яким та теплим пір’ям, забираючи її душу у полон пітьми. Вони безжально полонили її, нависали, мов завіса життя. Прекрасно і водночас жахливо. Благоговіння і біль…

            Чому саме зараз Анна подумала про неї? Чому вона раптово відчула злість?

            Стиснувши губи і відводячи свій погляд від очей Єна, вона відсунулася і відпустила його плечі. Подивившись догори, Анна сухо промовила:

            – Скоро стемніє, нам час повертатися, – уникаючи погляду ангела смерті, вона розвернулася і поспішила на сушу.

            Натягнувши на мокре тіло одяг, вони попрямували назад у тропічний ліс. Єн, так само йшов попереду і прокладав їм шлях, притримуючи гілки папороті та дозволяючи Анні без перешкод слідувати за ним. Він виглядав спантеличеним і напруженим: він ішов мовчки, час від часу хмурив брови, явно про щось роздумуючи. Дівчина ж була занурена у свої думки. Вона корила себе за те, що так різко і сухо відповіла Єну, не уявляючи, що саме так сильно її розлютило. Він відкрився їй і розповів свою таємницю, яку, ймовірно, давно вже нікому не розповідав, а може взагалі нікому і ніколи про це не говорив. Вона досягла того, чого хотіла. Анна наблизилася до його душі ще на один крок. Тепер вона розуміла хто він насправді і захоплювалася ним. Він не холодний і байдужий ангел смерті, який у минулому творив зло і за це був жорстоко покараний такою долею. Він був добрим і чуйним, він вмів любити і пожертвував собою, щоб хоча б спробувати врятувати людське життя. Нехай навіть у такий страшний спосіб. Але хіба можна його звинувачувати за те, що він хотів змінити долю Лілі? Заборонена любов, смерть коханої, притуплення почуттів та важке життя сповнене смертей, а потім, як сніг на голову – відновлення емоцій та почуттів. Він пережив те, що, здавалося, неможливо пережити. Від цих думок серце Анни стиснулося в грудях. Вона ніби пропустила ці почуття через себе, намагаючись зрозуміти, як їй було б на його місці. Вона б померла від горя, якби їй дісталася така доля. Тільки по-справжньому сильна душа здатна витримати цей біль.

            То звідки ж з’явилася поглинаюча її злість? Чому, представляючи образ Лілі, Анна відразу ж розлютилася? За розповідями Єна вона була чудовою людиною, гідною прожити довге життя. А чи дійсно вона була приречена на смерть?.. Ангел смерті з благоговінням розповідав про неї, і в кожне слово, сказане про Лілі, вкладав повагу та гордість. Він звеличував її і порівнював з богинею. Хоч і минуло так багато років, він досі любить її? Ця думка не залишала голову Анни. Це те, що її насправді хвилювало? Вона мала розібратися в цьому.