Розділ 27

Спекотне тропічне сонце яскраво світило, височіючи над головами відпочиваючих туристів. За кілька днів, проведених на Мартиніці, Анна вже неабияк втомилася дрібними перебіжками обминати його стороною, постійно ховаючись у тіні. Як би вона не намагалася сховатися, сонце все ж таки настигло її своїми палючими променями, змушуючи її шкіру миттєво забарвитися в рожевий колір. Після дощової і холодної Англії, яку Анна не залишала останні кілька років, їй була незвична спека, тому вона майже весь час проводила на шезлонгу під пальмами, іноді, проробляючи забіги в океан. На відміну від неї, Наталі любила приймати сонячні ванни, не хвилюючись засмажитись на сонці. Її і так смаглява шкіра з кожним днем ​​все більше і більше набувала бронзового відтінку.

            Лежачи на гамаку, закріпленому між двома пальмами, які створювали ідеальний навіс проти сонця, Анна попивала коктейль, спостерігаючи за тим, як Наталі весело ніжиться в океані. Її подруга, в міні-купальнику, знаходилася під постійним прицілом протилежної статі. Хлопці готові були зрушити гори, щоб домогтися її уваги: ​​хтось, проробляючи неймовірні трюки, стрибав з пірсу, хтось час від часу здійснював тривалі запливи, попередньо пропливаючи повз неї, а хтось весь час норовив пригостити її коктейлями. Як не дивно, Наталі вже встигла втомитися від надмірної уваги чоловіків, тому всіляко ігнорувала нав’язливі пориви своїх залицяльників домогтися її уваги.

            Раптом, просто під гамаком Анни пробігла маленька світловолоса дівчинка, весело сміючись і озираючись назад. Усміхнувшись, Анна дивилася вслід Еллі, поринаючи у свої дитячі спогади. Колись і вона так само тікала від батьків, норовлячи першою забігти у воду... Але задивившись убік, мала спіткнулася об корінь пальми, що стирчав із землі, і впала на коліна. Навколо був пісок, тому навряд чи Еллі було боляче, але від переляку вона вибухнула риданнями.

            Анна відразу ж схаменулась і підбігла до малої. Вона присіла поряд з нею і лагідно погладила її по спині.

            – Ти сильно вдарилася, принцесо? – м’яким голосом промовила дівчина, продовжуючи заспокійливо проводити рукою по її світлим кучерям. – Де болить?

            У відповідь, Еллі сильно тряснула головою з боку в бік.

            – Ти просто злякалася? – як і передбачала Анна. Еллі відразу з інтенсивністю закивала. – Нумо, я тобі допоможу встати, ми витремо сльози, і я пригощу тебе морозивом. Домовилися? – трохи відсунувшись, дівчина простягла їй свою руку. – Мене звати Анна. А ти ж Еллі?

            Мала вхопилася за руку Анни і звелася на ноги, мило витираючи рукою свої заплакані очі. Вона підвела голову і глянула на дівчину, трохи насупивши свої брівки.

            – Мене звуть Елізабет. Тільки мама мене називає Еллі, – вона продовжувала недовірливо дивитись на Анну, але від колишніх ридань не залишилося й сліду.

            – Еллі, Господи! На хвилину не можна відвернутися! – мама Елізабет летіла на всіх вітрилах наближаючись до своєї занадто активної дочки. – Спасибі вам! Мене звуть Лаура. Лаура Джеймс, – звернулася вона до Анни, відразу ж після того, як оглянула дочку з голови до ніг і міцно вхопила її маленьку долоню.

            – Мене звати Анна. Анна Еванс, – потиснувши простягнуту руку Лаури, дівчина перевела свій погляд на Еллі. – У вас чудова мала, – не перестаючи посміхатися, вимовила Анна, після чого нахилилася і звернулася до малечі. – Ну то що? Якщо, звичайно, твоя мама не проти, пішли за морозивом? – Анна подивилася на Лауру, яка миттю кивнула, даючи свою згоду.

            Розмістившись на пляжній терасі ресторану, Анна замовила три порції морозива: малинове для Еллі, шоколадне для Лаури та карамельне для себе. Як виявилося, тільки велика порція морозива може змусити Елізабет всидіти на місці, не пориваючись втекти від матері. Анна мигцем поглядала на малечу і розчулювалася її дитячої наївності та неакуратності. Вся її біла сукня була густо вкрита рожевими краплями малинового морозива, рівно, як і куточки рота і щоки. Усміхнувшись, Анна звернулася до Лаури:

            – Напевно, складно встежити за такою непосидою?

            – Так, справді, – втомлено промовила Лаура, не відводячи очей від своєї дочки. – Вона дуже активна дитина.

            – І дуже щаслива! У неї чудові батьки, – Анна провела рукою по світлим кучерям Еллі, яка зосереджено поглинала своє морозиво.

            – Дякую, Анно. Ми з Дереком, моїм чоловіком, шалено любимо її. Вона пізня дитина, ми чекали Еллі більше десяти років, – Лаура з повним любові та обожнювання поглядом мрійливо дивилася на дочку. Зітхнувши, вона перевела погляд на Анну. – А у тебе є діти?

            – Ні, поки немає, – обводячи очима дитину, дівчина задумалася, а чи готова вона стати мамою? Чи змогла б вона, як і Лаура, увесь час присвятити дитині? Напевне так. Але про це ще зарано думати.

            – Ти будеш чудовою матір’ю! – Лаура ніжно посміхнулася Анні. – Ти прилетіла сюди зі своїм хлопцем?

            – О, ні, з подругою. Вона ось там, – дівчина жестом руки вказала в бік Наталі, що лежала на березі океану, та яку раз у раз з головою накривало хвилями. – Ми прилетіли у відпустку.

            Лаура зрозуміло кивнула.

            – Так ви ще не знайшли свого єдиного, – сказала вона, примруживши очі. Нахилившись трохи ближче до Анни, Лаура практично змовницьки пошепки промовила. – Знаєш, цей острів...