Розділ 26

Небо вибухнуло від грому і блискавок, змусивши Анну різко розплющити очі і з переляку сісти на ліжку. Величезні краплі дощу барабанили по даху бунгало, змушуючи її напружено озирнутися довкола. Відсунувши важкі щільні штори, Анна визирнула у вікно, по якому струмками стікала вода, яка перешкоджала їй розгледіти, що ж діється ззовні. Вона чула шум бурхливого океану, який раз у раз напускав свої хвилі на дерев’яний місток-причал, намагаючись захопити його та утягти з собою в темно-сіру безодню. Ризикнувши відчинити балконні двері, Анна ступила на, колись, затишну терасу, повністю занурюючись у стихію хаосу. Бризки океану і холодні краплі дощу відразу повністю огорнули її, змушуючи скривитися від холоду і глибше закутатися в її махровий білий халат. Пориви вітру тріпали її розпущене волосся, підносячи його високо вгору і жбурляючи назад в обличчя. Постоявши так кілька хвилин, Анна вирішила зайти назад у номер і більше сьогодні не показуватись на вулиці.

            Поглянувши на ліжко, вона з подивом підняла брови вгору: ліжко було порожнє. Куди ж поділася Наталі? Перевівши погляд на годинник, Анна ще більше здивувалася: шоста година ранку. Наталі ніколи так рано не вставала, до того ж вона терпіти не може дощ і вітер, вона б не ризикнула своєю зачіскою — ідеально вкладеним волоссям, тільки заради того, щоб погуляти островом під час шторму. Та навіть під загрозою смерті вона б не покинула бунгало і не кинулась у стихію! То куди ж вона зникла? Варіантів було небагато, треба йти на берег і шукати її. Анна навіть думати боялася про інші варіанти розвитку подій — Наталі має бути на острові, ховаючись від дощу в якомусь ресторанчику. Інакше бути не може.

            Мотнувши головою, дівчина спробувала відігнати образ Наталі, що тоне в розлюченому океані, та яку, щоразу, накривають хвилі і вдаряють її тіло об скелясте каміння. Трохи зволікаючи, Анна скинула халат і швиденько натягла перше, що опинилося під рукою: джинсові світло-сірі шорти та білу футболку, а потім, босоніж вискочила за двері, зав’язуючи своє волосся у кінський хвіст.

            Все її тіло одразу вкрилося мурашками насичуючись вологою, якою її обдарував океан. Високі хвилі мало не повністю покривали місток, створюючи для Анни перепони для просування до берега.

            Зіштовхнувшись віч на віч із неприборканою стихією природи, Анна тихенько промовила ім’я, яке перше прийшло їй на думку.

            – Єне, – дивлячись уперед, на мокрий і слизький місток, вона розуміла, що сама вже точно не впорається, а залишатися в номері, в невіданні, де ж її найкраща подруга і чи все з нею в порядку, вона не могла. Їй потрібна була його допомога, принаймні відчуття, що він поруч дасть їй силу та впевненість. Але після першого поклику він так і не з’явився. – Єне! – уже голосніше гукнула Анна. Вона відчула, як до її горла підступає грудка страху та паніки. У відповідь тиша. Її охоплював тільки шум шторму, що опустився на острів.

            – Єне, будь ласка! – її очі сповнилися сльозами, які вміло маскувалися під дощем. Проте, знову у відповідь тиша.

            Де ж він? Чому ангел смерті не відповідає на її поклик? Як же він потрібен їй прямо зараз, її серце розривалася від хвилювання за Наталі, і страху: страху за подругу. Вона не повинна зараз зволікати, вона повинна взяти себе в руки і пробігти містком, кинувшись до берега. А раптом, з Наталі щось трапилося, і зараз важлива кожна секунда? Набравши повні груди повітря, вона дорахувала до трьох і побігла в сторону пляжу. Хвилі одна за одною накривали її з головою, збиваючи з ніг, та намагаючись потягнути за собою. Анна хапалася за дошки нігтями, щосили тримаючись за місток.

            – Єне! – вона кричала з останніх сил, намагаючись перекрикувати грім і шум океану, але голос зрадливо зірвався і перейшов на хрипкий шепіт. Знову вставши на ноги, вона встигла зробити всього кілька кроків до того моменту, коли величезна хвиля її підхопила і все ж таки віднесла у відкритий океан. Холодна вируюча вода огорнула її тіло, змусивши тут же промерзнути до кісток. Помалу, вона все глибше занурювалася на дно, не в змозі навіть спробувати чинити опір стихії води. Анна була безсила проти неї. Дівчина розуміла, що їй ніколи не вибратися з глибин океану, що так сильно вирував навколо неї. Повільно заплющивши очі, Анна підкорилася своїй долі. Темрява заволочувала її все більше і більше, дівчина вже не відчувала страху, вона змирилася зі своєю долею. Вона готова до смерті...

            Вода навколо неї забурлила, змінюючи свою консистенцію та форми. Вона ставала дедалі темнішою та мякою на дотик, змушуючи Анну розплющити очі та озирнутися навколо. Проте, у захоплюючій пітьмі, вона не змогла нічого розгледіти. Темрява окутувала дівчину з ніг до голови, однак зараз вона вже не відчувала недостатність повітря. Вона з легкістю могла вдихнути на повні груди. Широко розплющеними очами дівчина намагалась розгледіти хоча б щось, не в силі зрозуміти, що з нею відбувається. Лише протягнувши руку і торкнувшись до таємничої матерії, вона зрозуміла, що саме утворилося навколо неї. Це були вугільні крила, які, мов кокон захищали її від океанської безодні. Раз у раз проводячи по ним своїми крижаними пальцями, Анна відчула спокій та безпеку…

            – Анно!

            Десь вдалині почувся голос Наталі. Анна посміхнулася. Яке ж щастя, що з нею все гаразд. Вона тепер може зі спокійною душею піти з цього життя, адже ангел смерті вже прийшов за нею, даруючи дівчині умиротворення в його обіймах.

            – Анно, прокинься! – раптом, голос Наталі став ще ближче, і Анна відчула чіпкі пальці подруги на своєму плечі.