Розділ 25

– Як же тут чудово! – вигукнула Наталі і закружляла на місці, розставивши руки в сторони.

            Вони вже встигли закинути свої речі в бунгало і вийти на вечірню прогулянку пляжем, шукаючи затишний ресторанчик для вечері.

            Шум прибою та легкий океанський бриз викликали в Анни захоплення та розслабленість. Вона спостерігала за потопаючим сонцем, яке залишало на воді шорстку доріжку, що пролягала від горизонту і аж до берега. Височезні пальми нависали над пляжною зоною, створюючи ідеальне укриття від палючого сонця. Там, вдалині, височіли зелені гори, і здавалося, що вони вкриті легеньким природним килимом. Теплий м’який пісок огортав ноги Анни, і вона, потопаючи в ньому по щиколотку, перебирала пальцями, намагаючись змусити себе повірити, що вона справді перебуває тут. Анна, ніби заворожена, дивилася на невисокі хвилі, які м’яко ковзали берегом, залишаючи на піску сліди. Це було по-справжньому райське місце. В середині дівчини вирував вихор емоцій, і вона не могла сконцентруватися на жодній з них, але вона точно була впевнена, що ця поїздка змінить її життя. Їй захотілося жити, веселитися та радіти життю забувши про всі проблеми та невдачі, які її наздоганяли останнім часом. Вона не хотіла думати ані про Ніка, що зрадив її, ані про збоченця, який намагався вивезти її за місто, вона категорично забороняла собі згадувати занепалого ангела, котрий вбивав невинних дівчат та слідкував за нею – все це залишилося далеко звідси, позаду. Вона залишить проблеми в минулому і почне нове, щасливе життя. Досить з неї роздумів і страху, в Манчестер вона повернеться зовсім іншою Анною: впевненою та сильною. А відпочинок на краю землі їй точно допоможе в цьому.

            – Дивись! – радісно промовила Наталі, показуючи пальцем кудись дівчині за спину. – Це чудове місце для вечері!

            Повернувшись, Анна побачила виставлені в хаотичному порядку столики, що розташувалися прямо на пляжі, між пальмами. На кожному з них стояли незапалені свічки та вази з гарними червоними квітами, назви яких Анна не знала. Трохи віддалік, розмістився одноповерховий дерев’яний будинок, з покритим пальмовим листям, дахом. Цей ресторан дуже гармонійно вписувався в створений природою пейзаж.

            Наталі, схопивши Анну під руку, швидким кроком рушила в бік закладу, що так сильно сподобався їй. Захід сонця, білий пісочок під ногами, тиха та гармонійна обстановка – ідеальне закінчення першого дня на Мартиніці.

            Практично всі столики були вільні, тому дівчата обрали той, що знаходився поруч із пальмою, яка елегантно нахилялася до океанської води. Розташувавши свої стільці один біля одного, вони невідривно спостерігали за тим, як сонце повністю занурилося у воду.

            Офіціант, який майже відразу підійшов до них, англійською мовою, але з явно вираженим французьким акцентом, поцікавився, чи визначилися вони із замовленням.

            Заглянувши в меню, Наталі, не довго розмислюючи, сказала:

            – Пляшечку білого сухого вина, на ваш смак і… – перегорнувши листок і провівши поглядом по наступній сторінці, додала. – Дві порції запеченої форелі з овочами.

            Анна схвально кивнула. У них з Наталі були схожі смаки в їжі, і вона повністю довіряла подрузі вибір страв у ресторані.

            Забравши меню, офіціант запалив свічку перед Анною. М’який і ненав’язливий вогник освітлив стіл: його було достатньо для того, щоб поринути у розслаблюючу курортну атмосферу. Анна зачаровано спостерігала за вогником, що відбивався, в очах Наталі і зловила її ніжну посмішку. В цьому моменті було чудово все – і місце, і компанія. Кращого Анна й уявити не могла.

            – Мені здається, що я зараз щаслива, – сказала вона, вдивляючись в очі подруги. – Я така рада, що ми з тобою опинилися тут!

            – Я також у захваті від цього місця, – швидко закивала Наталі. – Мені кортить тут усе оглянути! Я чула, що на острові є діючий вулкан, який більше століття тому вивергався. Кажуть, звідти відкривається чудовий краєвид на острів! Але є одне «але», – її настрій відразу погіршився. – Машиною туди доїхати неможливо, хіба що вирушити з організованою групою до наметового туру на добу. Ти ж знаєш, як я не люблю всі ці ночівлі просто неба.

            О так, Анна як ніхто інший, знала ставлення Наталі до всього, що пов’язано з наметом, відсутністю душу та надлишку комах. Подруга на дух не сприймала будь-якого виду дискомфорт. У свою чергу, Анна любила проводити час на природі: в дитинстві, вони з батьками часто вибиралися подалі від вихлопних газів і міської метушні і насолоджувалися мальовничими місцями та природними пам’ятками передмістя Манчестера. Перейнявшись спогадами, дівчина пристрасно захотіла зануритися з головою у пригоди.

            – І навіть заради приголомшливого виду на острів, ти не погодишся вирушити в тур? – Анна знала на що тиснути: Наталі до безумства любила споглядати гарні панорами незвіданих нею раніше місць. – Ти уявляєш, як виглядає острів з висоти пташиного польоту?

            Наталі замислилась, мило насупивши брови. Це перемога. Вона не зможе відмовитися від увіковічення на своєму професійному фотоапараті неперевершеного виду на тропічні красоти. Вона ризикне своїм комфортом і вирушить у похід.

            – Чому б і ні, – все так, як і передбачалося, Наталі здалася. – Але не найближчими днями, мені потрібно морально підготуватися, – рішучість світилася в її очах. – Завтра запишу нас до групи, скажімо, на середу.