Розділ 23

– Що ти тут робиш? – розгнівано запитала Анна, зайшовши зранку на кухню.

            Ангел смерті розташувався на своєму улюбленому стільці, закинувши ноги на стіл.

            – Я ж вчора тобі казав: поки ти не покинеш свій дім, я за тобою постійно наглядатиму, – Єн навіть не спромігся повернути голову в бік Анни.

            – Але ж я вдома! – парирувала дівчина.

            – Так, але твої ключі від квартири можуть бути в будь-кого, – нарешті, Єн опустив ноги, розвернувся і подивився на Анну. – Ти розумієш, про кого я? – з натяком у голосі промовив він.

            Точно, Анна мало не забула про занепалого ангела, який вистежив її і знав, де вона живе. Та й з приводу ключів Єн мав рацію: не зрозуміло де вона їх могла загубити.

            – Я можу наглядати за тобою і поза фізичним тілом… – почав було Єн, але Анна його відразу перебила.

            – Ні, краще вже так, – дівчині не подобалося, коли за нею стежать поза її досяжністю, від цього Анні ставало моторошно, нехай краще сидить на кухні. Анна серйозно подивилася на ангела смерті. – Ти не розповіси мені про занепалих? – хай би яку відмовку він не вигадав, Анна витягне з нього всі подробиці.

            – Це дуже довга історія, Анно, – спокійно витримавши погляд дівчини, промовив Єн.

            – У нас вдосталь часу для історій з ангельського світу, – наполегливо промовила дівчина. – Мені необхідно знати все, що коїться навколо мене.

            Ангел смерті важко зітхнув. Він знав, що Анна має рацію. Вирішивши, що немає сенсу тримати її у невіданні він почав свою оповідь.

            – Трохи більше двадцяти років тому у світі темних відбувся переворот, – зробивши паузу, він уважно подивився на дівчину. – Луцій – Жнець, котрий зараз править потойбічним світом, не погоджуючись з м’яким правлінням попереднього Женця, вирішив, що саме він зможе належним чином виконувати обов’язки попередника. Тому, він, заманивши на свою сторону більшість ангелів смерті, напав на Двір Тіней та захопив владу.

            – А що сталося з попереднім Женцем? – затамувавши подих, спитала Анна.

            – Мабуть, Луцій його вбив, – нахмурившись промовив Єн. – Я став ангелом смерті вже після перевороту. Що відбувалося до нього, мені невідомо, – помовчавши, він додав. – З того моменту, у Царстві Темряви з’явилися нові правила.

            – Нові? – перепитала Анна. Вона пам’ятала розповідь Крістіана про ангелів смерті, і гадала, що так було вічно.

            Важко видихнувши, Єн глянув у відчинене вікно.

            – Раніше не існувало міток, ангели смерті славилися своєю благородністю та з повагою ставилися до душ людей. Так, звісно, несправедливість існувала завжди – помирали і старі й малі, проте, це була їхня доля. В останню путь їх проводжали з почестями, і люди не боялися смерті, а лише слідували за ангелами, як за давніми друзями. А зараз… – це що, туга майнула його обличчям? Єн замовк, формуючи свої думки.

            Цим скористалася Анна:

            – Ти кажеш, що душі слідували за ангелом смерті та вважали їх друзями, проте, як це можливо?

            Єн сумно посміхнувся у відповідь.

            – Помираючи та звільняючись від ціпких ланцюгів тіла, душа згадує свої попередні переродження. І для кожної душі смерть – це початок нового життя. Однак, – усмішка сповзла з його лиця. – З приходом нового правителя все значно ускладнилося.

            – Чому? – запитала Анна, не в силах вгамувати свою цікавість. Їй хотілося дізнатися все про ангельський світ.

            – Вирішивши приборкати всіх темних ангелів, які б без зайвих думок та почуттів виконували його накази, Луцій створив мітку – окови для ангелів смерті. Відтоді, кожен з нас повинен без роздумів вбивати тих, хто з’являється в нашому списку. Більш того, ми не пам’ятаємо свого минулого, воно нас зовсім не цікавить.

            Округливши очі, Анна витріщилася на Єна. Було дещо, що вона повинна була у нього спитати.

            – В списку з’являються тільки ті, яким судилося померти, або… – не встигнувши закінчити думку, Єн зрозумів, що вона має на увазі.

            – Достеменно це нікому невідомо, – швидко промовив він. – Ми знаємо лише одне – ми повинні забирати душі тих, хто з’являється в списку, – монотонно повторив ангел смерті.

            Мурашки пробігли по тілу дівчини. Як же так? Як тепер жити в цьому світі, знаючи, що ти можеш померти лише по волі якогось нестерпно жорстокого правителя потойбічним світом?! В ту ж мить, Анну захопила лють. Кожна душа, яка прощається зі своїм тілом повинна піти лише тоді, коли настане її час, та замість того, щоб зустріти холодного та безпристрасного ангела смерті, якому абсолютно байдуже на її почуття, вона має побачити благородного темного ангела, який заспокоїть її та нагадає про те, що на неї чекає нове життя. Саме так має бути, душа не повинна боятися та не повинна жалкувати. Замість цього, вона в страху плине за мовчазною та відчуженою постаттю.

            Від однієї думки про це, руки Анни затряслись від гніву.

            – Так хто такі занепалі ангели? – спитала дівчина, намагаючись не демонструвати Єну власну лють.