Розділ 20

– Анно? – спросоння, дівчина почула голос Наталі. Подруга віддирала її від столу і намагалася закинути її руку собі на плече. – Прокидайся, мала, треба їхати додому.

            Все відбувалось мов у тумані: дівчина ліниво підвела погляд та втупила його в нечіткий силует своєї Найт. Та ж в свою чергу метушливо кинула на стіл декілька купюр та поклала гаманець до своєї сумочки. Вона підхопила рюкзачок Анни зі столику та повісила його собі на руку, потім обійняла її за талію та підняла. Анна мертвим вантажем повисла на плечі Наталі. Намагаючись переставляти ноги, дівчина постійно спотикалася, і, якби не подруга вже давно розвалилася б зірочкою на підлозі. Однією рукою, Наталі штовхнула важкі двері, і вони обидві вивалилися на вулицю. Свіже повітря обдало прохолодою обличчя Анни, і їй стало легше дихати. Проте, сконцентрувати свій зір бодай на чомусь їй так і не вдалося.

            – А де моя джинсова куртка? – раптом озвалася Анна, ледве вимовляючи слова. Як вона взагалі у цьому стані про неї згадала?

            – Чорт забирай, – вилаялася Наталі, і розгорнувши Анну обличчям до дверей, зібралася тягнути її назад у заклад. Але Анна зовсім не хотіла повертатися в задуху, та й Наталі, не здоровенний качок, щоб гасати з нею туди-сюди.

            – Я почекаю тут, – пробубніла Анна, вириваючись із обіймів Наталі. – Ось прямо тут, – вона вже збиралася сісти прямо на асфальт, але Наталі її смикнула вгору і обурилася.

            – Я тебе тут не залишу. Пішли, – вона знову спробувала дотягнути Анну до дверей бару. Зробивши пару кроків в сторону закладу, телефон Наталі задзвонив, і вона, опустивши погляд почала перебирати свою сумку у пошуках гаджета.

            Але раптом дерев’яні двері «Хевен» відчинилися прямо перед ними, і з них вийшов Єн, тримаючи в руці джинсову куртку Анни. Глянувши на нього, дівчина хитро посміхнулася. Він стояв по центру ганку, а з обох сторін, трохи позаду, височіли білосніжні статуї ангелів. Проте, на відміну від них, його обличчя не було осяяне благоговінням. Єн, як завжди, був холодним і непроникним. На мить, Анні захотілося, щоб ці неживі ангели ожили та зненацька його схопили. От би було цікаво спостерігати за ошелешеним виразом обличчя темного. Типу «як це так, мене, ангела смерті налякали статуї».

            Тільки–но Анна про це подумала, як білосніжні постаті за спиною у Єна прийшли в дію, повільно тягнучи до нього свої кам’яні руки. Анна не вірячи своїм очам сильно зажмурилася і знову відкрила очі. Статуї стояли у своїх звичайних положеннях, нерухомо.

            – Дякую тобі величезне, – з полегшенням у голосі видихнула Наталі, простягаючи руку, щоб забрати куртку у Єна.

            Здається, ніхто крім Анни цього не помітив. Мабуть, привиділося: у неї все пливло перед очима. Вона подивилася на ангела смерті.

            Єн стояв не рухаючись, він не збирався віддавати Наталі її куртку.

            – Я допоможу вам дійти до таксі, – сказав він, зробивши крок до дівчат.

            – Я впораюся сама, – з впевненістю в голосі промовила Наталі, не прибираючи простягнутої руки та зробивши крок уперед. У цей момент, вона застрягла шпилькою у ґратах каналізаційного люку і похитнулася, мало не впустивши подругу.

            Єн метнувся на зустріч, і підхопив Анну за лікоть, з іншого боку.

            – Що ти ... – він що, зовсім з глузду з’їхав?! Навіть перебуваючи в напівсвідомому стані, Анна розуміла, що хранитель Наталі десь поруч і допомога ангела смерті аж надто підозріла. Анна підвела голову і запитливо подивилася на нього.

            – Тримай, – він жбурнув Наталі джинсову куртку, і підхопив Анну за талію, притуляючи її до себе.

            Наталі, неохоче відступила подругу і махнула рукою кудись у бік, намагаючись дістати свій каблук із пастки.

            – Нам сюди.

            Анна ледве встигала переставляти ноги, але їй і не потрібно було цього робити, адже Єн практично ніс її під пахвою. Він впевнено крокував, ніби під рукою в нього була м’яка іграшка, а не висока дівчина, яка сильно напилась. Чи то Анна збожеволіла, чи то вона занадто п’яна, але їй подобалася близькість ангела смерті. Вона почувала себе у безпеці.

            Дійшовши до чорної машини, марку якої дівчина не змогла розгледіти, правду кажучи, навіть і не намагалася, Наталі відчинила двері і Єн акуратно перемістив Анну всередину. Влаштувавшись поряд з подругою, Наталі глянула на Єна і посміхнулася.

            – Дякую тобі за допомогу!

            Не дочекавшись відповіді, вона зачинила двері і назвала адресу Анни. Від’їжджаючи, дівчина затуманеними очима глянула у вікно – Єн стояв нерухомо і проводив їх поглядом.

            Дорогою додому, вони зупинялися кілька разів, бо Анну постійно нудило. Купивши на заправці воду, Наталі мало не насильно залила її в подругу, при цьому заздалегідь засунувши їй у рот якусь пігулку.

            Як не дивно, під’їжджаючи до будинку, Анні полегшало, і до неї, нарешті, повернувся голос. Вона подумки дякувала подрузі за те, що вона дала їй ліки. Наталі розуміється на похміллі, тому що здебільшого, все відбувається в точності та навпаки – це Анна напівживу подругу виносить із закладу і везе додому.

            – Ти мене оживила. Дякую тобі, подруго, – пробурмотіла Анна, лежачи на плечі у Наталі.