Розділ 18

Від дзвону розбитої склянки, її голову пронизало ще більшою хвилею болю, і прибравши телефон від вуха, вона потроху сповзала донизу.

            У цей момент, зі смартфоном у руках, перед її очима з’явився Єн. Побачивши, як Анна стрімко схилялася до підлоги, він за два кроки метнувся до неї, і встигнув підхопити дівчину за талію, ще до того моменту, як вона прилинула б до холодної плитки. Дівчина поклала голову на груди ангела смерті і обм’якла. В його, як не дивно, затишних обіймах Анна почувалася комфортно. Міцні руки Єна притискали її все ближче до грудей, і вона, нарешті, змогла відчути себе в безпеці, під наглядом. Від нього трохи пахло алкоголем. І ще чимось… Вдихнувши його свіжий аромат, дівчина раптом згадала, де вона відчула його вперше. Того дня, у парку, коли вона полетіла у воду, і… Ні, не може бути. Це плід її хворої голови та наслідки перегріву мозку. Тоді її врятував Нік. Та й взагалі, про що вона зараз тільки думає? Це ж ангел смерті. Ніхто й ніколи не хотів би опинитися в його обіймах. Анна спробувала підняти руки, щоб упертись у його груди і відсунутися, але в неї нічого не вийшло. Руки її не слухалися.

            – Я ж тобі сказав, випити ліки! Чорт забирай, Анно! – він ще міцніше притиснув її до своїх теплих грудей. – Ти мене чуєш?

            Єн незграбно провів своїми пальцями по обличчю дівчини, відсунувши з нього мокре від поту волосся і за підборіддя підняв її лице. Її голова схилилася назад, вона не могла контролювати свою шию. Розплющивши очі, Анна глянула на ангела смерті. Колись холодний і непроникний вираз обличчя Єна змінився щирим хвилюванням і занепокоєнням. Чи їй це знов примарилось? Його очі бігали туди-сюди, і він продовжував гладити лице дівчини, витираючи піт.

            – Ти вся палаєш. Де термометр? – не чекаючи відповіді, він підхопив її на руки і відніс до вітальні. Влаштувавши Анну на дивані, він відразу ж кинувся до шафи і почав відкривати всі тумбочки та навісні шафки один за одним.

            – Та де ж цей клятий термометр? – прокричав він.

            Анна мовчки спостерігала за його діями, не в змозі поворухнутися.

            – На кухні… – з останніх сил прошепотіла вона. – Над раковиною, – здавалося, на ці пару слів, вона витратила занадто багато енергії, і хвиля головного болю знову полонила її. Скривившись, дівчина спробувала піднести свою руку до скроні, але не змогла поворухнути і пальцем.

            Єн миттєво рушив до кухні, і за декілька секунд, Анна почула, як скрипнули дверцята навісної тумбочки. Виваливши її вміст на стіл, він почав швидко переривати аптечку в пошуках термометра. Ще мить, і він опинився прямо перед Анною, прикладаючи градусник датчиком до її чола.

            Почувся неприємний писк, що сповіщав про небезпечно високу температуру, від якого голова Анни знову пішла кругом.

            – Вимкни... мені боляче, – дівчина спробувала махнути рукою у бік термометра.

            – Дідько, – промовив Єн, дивлячись на градусник. – Тобі потрібна ванна з льодом.

            Не встигнувши нічого заперечити йому у відповідь, Анна відчула, як він бере її руку і кладе собі на плече, а потім акуратно просовує свою між її спиною і диваном і піднімає за талію. Вона не змогла зробити й кроку, тому Єн відразу ж підхопив її під коліна другою рукою і вибіг з вітальні.

            Ввімкнувши світло і відсунувши двері коліном, він заніс дівчину у ванну кімнату і посадив на край ванни. Притримуючи її однією рукою, другою він дістав до крану і ввімкнув холодну воду.

            Окинувши Анну оцінюючим поглядом, ангел смерті звів її на ноги і розстібнув кофту.

            – Що… що ти робиш? – белькотіла Анна, коли він смикнув її вниз.

            – Треба зняти одяг, – впевнено заявив Єн і потягнувся до коміра її сорочки. Він встигнув розстебнути перші кілька ґудзиків, перш ніж Анна зібрала всі сили в кулак і схопила його за руку.

            – Ні, – прошепотіла вона пересохлими губами.

            – Не впирайся, Анно! – він продовжував розстібати її сорочку, але дівчина не здавалася, тільки міцніше стиснула його руку.

            – Не треба... – шепотіла вона.

            Єн зупинився і голосно видихнув:

            – Дідько, Анно, я не дивитимуся! – але вона не послабила хватку.

            – Гаразд, – сказав він, відпускаючи її комір. Її рука полетіла вниз: вона витратила надто багато сил на цю недовгу суперечку. Голова Анни знову безсило опустилася на груди ангела смерті. Він же ніжно провів пальцями по її спині. – Я не чіпатиму твою сорочку, але джинси доведеться зняти.

            Анна знову спробувала його зупинити, але Єн відразу обрубив її спроби:

            – У тебе довга сорочка, це не осоромить твою гордість.

            Спробувавши рукою воду, він повернув кран вліво, роблячи її ще холоднішою. Після чого, притримуючи Анну, дотягнувся до шпильки, що лежала на стільниці, біля умивальника.

            Незграбно зібравши волосся дівчини догори, він заколов його та ще раз провів кінчиками пальців по її обличчю. Анна ліниво розплющила очі і глянула на нього.

            – Тепер буде трохи холодно, а потім відразу стане легше, – м’яко промовив він.