Розділ 15

– Анно!

            Від несподіванки у дівчини перехопило подих. Вона різко розплющила очі і сіла на ліжку. Голова одразу закружляла і в очах поплило, її тіло ломило, і, здається, у неї була температура.

            Піднявши руки до лиця, вона потерла очі і подивилася на обуреного...

            – Крістіане?! Що ти тут робиш? – Анна, не менш обурено подивилася на хранителя, який зайшов прямо до неї в спальню, наплювавши на правила. Відразу опустивши погляд униз, вона виявила, що бретелька її піжами сповзла вниз, практично оголивши груди. Дівчина відразу прикрилася ковдрою, паралельно перебираючи ногами, щоб і їх теж сховати, але раптом помітила щось незвичне. Її коліна були цілком здорові. Ні тобі подряпин, ні ран. І те саме стосувалося ліктя — ні сліду від падіння. Забувши про колишнє обурення, погладжуючи цілий лікоть, Анна з посмішкою промовила:

            – Дякую, Крістіане.

            – Дякую?! Та ти хоч уявляєш, як я хвилювався?! – Анна навіть уявити собі не могла, що цей усміхнений хлопець може так сильно змінитися в обличчі: його очі кидали блискавки, брови були насуплені, а губи підібгані. І він продовжував кричати. – Де ти була, небесні вогні тобі в душу?

            Що? Це якесь небесне прокляття? Звучить дуже кумедно, Анна весело засміятися.

            – Крістіане ... – вона не могла зупинитися, щоб вимовити речення до кінця.

            – Та що ж тебе так розвеселило? – не вгавав хранитель, щиро не розуміючи, від чого ж Анна так розреготалася. – Я дзвонив тобі у двері, як і домовлялися... і дуже довго, але ти не відчиняла. Я матеріалізувався сюди, а ти вся поранена! Смердючий дух, якби я тільки знав, що ти потрапиш у біду, я б... Та чого ж ти так веселишся, Анно! – він дивився на неї округлими очима.

            Дівчині потрібна була ця розрядка, їй необхідно було вихлюпнути емоції, і вона це зробила – від душі насміявшись.

            – Розповідай, – Крістіан присів на ліжко і вичікуючи подивився на Анну.

            – Вчора був жахливий день, – вона розповіла йому все в найдрібніших подробицях: і про некоректну поведінку Ніка, і про подальшу їх сварку, про те, як він її штовхнув і залишив на самоті, про раптову появу ангела смерті, який відлякнув від неї набридливих чоловіків біля клубу, про поїздку за місто з маніяком–таксистом, який їй погрожував ножем і про те, як темний, якого, до речі, звуть Єн, врятував її від неминучих неприємностей чи навіть смерті. Вона так само не забула переказати йому розмову з ангелом смерті і те, що він обіцяв допомогти їй. Анна поділилася з ним про віру в Людину – жінку, яка її підвезла додому, не взявши жодної копійки.

            Анна у фарбах описала всі свої почуття та емоції, страхи та очікування: і про готовність до смерті, і про почуття спокою у присутності Єна.

            Весь цей час Крістіан уважно слухав її, не промовивши й слова. Він дав їй можливість висловитись, після чого їй стало значно краще. І тільки коли в неї більше не залишилося слів, він заговорив.

            –Ти маєш бути обережнішою, Анно. Ні я, ні темний не відчуваємо тебе, і гадки не маємо де ти і що з тобою відбувається. Також, ми не можемо постійно бути поруч – у нас є обов’язки, якими ми не можемо нехтувати, – подумавши, він додав. – Добре, що він зголосився тобі допомогти. Це значно полегшить мені роботу. Але пам’ятай – не довіряй йому.

            Це було і так зрозуміло, вона й не збиралася довірятися темному, але Анна все ж таки запитала:

            – Чому?

            – Ангели смерті відрізняються від хранителів. Ми робимо все для людства, для їхнього комфорту та безпеки. Ми відчуваємо смуток, коли людина вмирає чи потрапляє у біду, і не важливо, це наш підопічний чи ні. Допомагати іншим нам заборонено, але ми не байдужі до того, що відбувається. Ми також відчуваємо співчуття і біль, радість і смуток, наснагу і розчарування. Ми відчуваємо все, що відчуває людина, навіть кохання.

            На цих словах, Анна округлила очі і трохи насупилась.

            – Кохання?

            – Так, це під суворою забороною. Але таке буває, хоч і вкрай рідко, – він глибоко зітхнув і продовжив. – Ангел може бути закоханий, проте, про його кохання людина ніколи не дізнається.

            – Але ж ви можете приймати фізичну форму, являючись людям ось так, – не вгамувалася Анна.

            – Так, бували такі випадки, коли хранитель набував фізичної форми і… – він затнувся, підбираючи слово. – Контактував із людиною. Але жодна закоханість у людину не привела ні до чого доброго. За це слідує найсуворіше покарання – доля ангела смерті, – в його очах з’явився страх.

            – Доля ангела смерті? Що це означає? – Анна з великим інтересом дивилася на Крістіана.

            – Це найстрашніша кара за найтяжчі порушення Закону Небес, – хранитель сумно зітхнув.

            – Але ж це не смерть ... – не зрозумівши, що має на увазі Крістіан, почала Анна. – Ну, у сенсі, ви ж залишаєтеся ангелами.

            – Для хранителя це гірше за смерть, Анно, – він серйозно подивився на неї. – Хранителі послані допомагати людям та оберігати їх, а, в свою чергу, ангели смерті забирають життя і не мають права не послухатися. Це сильне протиріччя духа. Для ангела смерті, який у минулому був хранителем – це справжнє пекло. Хоча Жнець і вигадав печатку, яка притупляє почуття всіх темних, однак витримати долю ангела смерті світлому невимовно важко.