Розділ 12

Пролунав дзвінок. Скривившись, Анна потяглася в ліжку, не розплющуючи очей. Перевернувшись на інший бік і сховавшись із головою під ковдру, вона вирішила ігнорувати того, хто б там не був. Проте телефон розривався, не замовкаючи. Невже так швидко настав ранок? Вона зовсім не виспалася. Події вчорашньої ночі нагадували про себе: у неї була сильна слабкість, а повіки ніби хтось склеїв суперклеєм. Вона повернулася назад і дотяглася до верескливого гаджету. Як тільки вона взяла його в руки, він одразу ж замовк. Розплющивши одне око і глянувши на час, вона розлютилася – сьома ранку. Дуже не пощастить тому, хто її будить так рано! Відкинувши телефон назад на тумбочку, вона перекинулася на спину.

Проте він знову задзвонив. Розплющивши очі, Анна втупила свій погляд у стелю. Глибоко вдихнувши і зітхнувши, вона потяглася за смартфоном і глянула на екран.

– Чорт би тебе забрав, Ніку! – голосно вилаялася Анна, відповідаючи на дзвінок.

– Ти бачив котрий час?

– Доброго ранку, принцесо! Я тут подумав… Не хочу гаяти й хвилини цього чудового дня. Я планую виїжджати за тобою. Поїдемо кататися на білосніжній яхті, а потім ...

– Ніку! – перебила його Анна. – Я хочу спати!

– А потім, – ніби не почувши її, Нік продовжив. – Пообідаємо з моїми батьками. Я мамі вже пообіцяв, що ми заїдемо.

– У мене вчора був дуже важкий день, і я хочу спати. Крім того, моя машина запаркована біля торгового центру. Мені треба поїхати за нею. До того ж я зараз не вдома.

Проігнорувавши все, крім останньої фрази, хлопець здивовано запитав:

 – А де?

– У батьків, – розлючено процідила Анна крізь зуби.

– Ааа, – видихнув він. – Так це ж взагалі чудово! Тоді ми можемо поснідати з моїми батьками, щоб потім весь день провести наодинці. Чекай на мене, хвилин через п’ятнадцять буду біля твоїх дверей, ще й разом прогуляємось, – хлопець явно був у гуморі.

Проклинаючи все на світі, Анна заплющила очі. Містер та місіс Річардсон чудові люди: Сідні обожнювала дівчину, а вічно мовчазний Дейв завжди променисто їй усміхався. Це були найкращі друзі її батьків та ще й сусіди. Вони часто збиралися разом на пікнік, і з дитинства Анна не пам’ятає жодного Різдва, проведеного порізно.

Дівчина не хотіла їх ображати.

– Дай мені щонайменше півтори години, мені треба зібратися, – сказала вона йому, відключаючи телефон.

Прийнявши душ і почистивши зуби, Анна спустилася сходами на перший поверх і зайшла до холу. Там на дивані лежали пакети з бутиків, у яких знаходились її нова сукня та туфлі. Забравши пакети, Анна спрямувала погляд у бік двостулкових дверей, що вели до їдальні.

На неї нахлинули змішані почуття: ця кімната більше не здавалася їй рідною та знайомою. Стільки всього трапилося в ній минулої ночі. Вона дізналася про існування ангелів, двоє з яких проникли до її будинку. До того ж дівчина була сильно поранена та зцілена… Точно! Вона мала встигнути прибратися там до приходу Ніка. Інакше, як вона пояснить йому розмазану по підлозі кров, ще й у такій великій кількості?

Залишивши пакети на дивані, вона підійшла до дверей і відчинила їх.

Від побаченого Анна здивовано застигла на місці. Вона не повірила своїм очам: кухня була ідеально прибраною. Ні тобі розбитої склянки, ні розмазаних калюж крові. Все було на своїх місцях – стільці були засунуті під стіл, кухонні рушники, якими Крістіан витирав її закривавлену ногу, були чистими і висіли на гачках, а підлога блищала, наче на ній ніколи не було розмазаних слідів крові.

Ще раз оглянувши їдальню, Анна задумалася, а чи справді ця ніч була не сном? Може, вона вчора занадто сильно втомилася, і у знак протесту її мозок видав таке жахіття?

Тієї ж миті за її спиною пролунав знайомий голос.

– Доброго ранку!

Від несподіванки Анна підскочила на місці і схопилася за серце. Розвернувшись, вона побачила Крістіана, який обдарував її широкою усмішкою і помахав рукою.

– Ти сьогодні рано встала. Я думав, тобі захочеться залишитися в ліжку мінімум до обіднього часу, – помітивши її приголомшений вигляд, він винувато глянув їй у вічі. – Вибач, я не хотів тебе налякати.

Це був не сон.

– Крістіане, – видихнула Анна. – Що ти?.. Гаразд, – вона склала руки на грудях і пильно подивилася на несподіваного гостя. – Я тобі дуже вдячна за те, що ти тут прибрався, і не менш вдячна за те, що наглядаєш за мною. Але я пропоную встановити кілька правил. Справа в тому, що… я все ще не можу звикнути до всього цього хаосу.

– Розумію, – зосереджено сказав Крістіан. – Продовжуй, які правила?

– По-перше, чи не міг би ти заходити через двері? Це, звісно, ​​була ефектна поява, але ти мене так до інфаркту доведеш.

– Домовилися, – кивнув Крістіан, додавши. – Щось ще?

– Гмм, – замислилася Анна, подивившись на стелю. Її очі округлилися, і вона метнула іскри з очей у бік Крістіана. – Не треба наглядати за мною, коли я перебуваю у ванній! – її щоки спалахнули.

– Маленьке коригування – без необхідності, – задумавшись, промовив Крістіан.

Анна хотіла заперечити, але потім, обміркувавши все, кивнула. Це вже було перемогою.