Розділ 9

Тиждень пройшов дуже швидко і рутино – підйом рано-вранці, швидкий сніданок, поїздка в офіс по жахливих ранкових заторах, робота з документами, спілкування з колегами і така ж тривала й виснажлива поїздка додому. І як вона все це встигала, продовжуючи старанно навчатися в університеті? Добре, що зараз літо, і принаймні дівчина звільнена від довгих стомлюючих вечірніх лекцій та конспектів. Анна вже звикла жити за планом та графіком, і робочі дні летіли один за одним, не даючи їй насолодитися такими довгоочікуваними літніми днями.

У суботу з самого ранку Анна рушила до батьків. Зайшовши до будинку, дівчина застала їх за пакуванням речей у валізи. Ніскільки не здивувавшись такому заняттю, Анна допомогла їм перенести речі до машини і скласти їх компактніше. Для таких швидких зборів могло бути лише дві причини. По-перше, проблеми з їхнім меблевим бізнесом у Флориді, по-друге, вони ще ті любителі подорожей.

Невеликий бізнес із виробництва меблів дістався у спадок Сарі та Джорджу після смерті дідуся. Цей бізнес вимагав майже постійної присутності для вирішення невідкладних проблем: наприклад, підбір тканини, що закінчується, або вирішення питання нестачі персоналу. Анна ніколи не занурювалась у справи фірми батьків, хоча їй доведеться в майбутньому прийняти управління компанією на себе. Їй цього не хотілося.

Дитинство Анни здебільшого пройшло в постійних перельотах: Флорида – Манчестер, Манчестер – Флорида. Але найулюбленішим містом, яке вона вважала своїм домом, для дівчини завжди був Манчестер. Трохи подорослішавши, Анна навідріз відмовилася літати з ними туди-сюди, через що містеру і місіс Еванс довелося просити маму Ніка приглядати за дочкою і будинком.

Анна вже звикла до їхніх постійних від’їздів, тож без зайвих розпитувань підвезла їх до аеропорту, а сама попрямувала на зустріч із найкращою подругою.

Наталі повністю її вимотала, ганяючи по всім магазинам у торговому центрі. Яке ж було полегшення для Анни, коли її мучителька нарешті обравши відповідний магазин, почала зносити купу нарядів у примірочну. Присівши прямо навпроти кабінки Наталі, Анна занурилась в інстаграм, гортаючи стрічку новин. Найт раз у раз бігала туди-сюди з новою горою речей. Тільки-но завантаживши примірочну повністю, вона нарешті вгамувалась і закрила шторку.

– У вас із Ніком завтра побачення? – почувся захеканий голос Наталі. – Ти вже вирішила, що надягатимеш? – вона просунула свою голову в щілину між перегородкою та шторкою і схвильовано вимовила. – А давай-но ми зараз підберемо тобі щось приголомшливе?

Анна взагалі забула про цю зустріч. Настрій у неї погіршився.

– Точно, дякую, що нагадала. Піду в джинсах та сорочці. Максимально закритою. Мені неприємно, коли він на мене дивиться з пожадливістю. Він – мій друг, і це якось… дивно, – промимрила вона.

– Немає нічого поганого в тому, що дружба перетворюється в кохання, – впевнено сказала Наталі. – Він на тебе дивиться таким закоханим поглядом, – замріяно додала вона. – Це так мило, – Анні здалося, що ще трохи і Наталі пустить сльозу.

– Але ж я не дивлюся на нього закоханим поглядом. Я боюся, що цими спробами ми просто зіпсуємо дружбу, – відповіла дівчина.

– Послухай, – серйозно сказала подруга, вийшовши з примірювальної в коротенькій смарагдовій сукні. – Справжню дружбу нічим не зіпсуєш. Чому б тобі просто не відключити мозок хоча б на день і не насолодитися вечором? Ти себе накручуєш, а насправді все дуже просто. Це ж Нік. Ви завтра зустрінетесь та повечеряєте. Може, ти подивишся на нього з іншого боку? Ніхто не говорить про кохання з першого погляду. І ніхто ні до чого тебе не примушує, – вона склала руки на грудях і розпочала ходити з боку в бік. – Ні – так ні. Все просто. А ти з цього малюєш катастрофу.

Анна замислилась над словами подруги. Може, справді все так?

– Напевно, ти маєш рацію, – задумливо сказала Анна. – Чому б ні? Принаймні розставимо всі крапки над і. Давай підберемо мені сукню, але тільки ж не таку, як на твій день народження! – її настрій повертався до неї назад.

– Отак би й одразу! Це моя Анна! – натхненно сказала Наталі. – Зараз я переодягнуся і підемо шукати тобі неперевершену сукню! – вона швидко вбігла в примірочну і засунула шторку.

Завантаживши Анну тонною речей, Наталі відправила її переодягатися, а сама плюхнулася на пуф, що стояв поруч з її кабінкою. Анна не любила довго приміряти речі, тому відразу ж більшу частину обраних подругою суконь відклала убік. Аж надто відкриті й короткі вони були. Її погляд ковзнув по бежевій сукні з трохи заглибленим вирізом ззаду та короткими рукавами. Воно було виконане з легкої струменистої тканини, що нагадує шовк. Хоч її найулюбленішим кольором був чорний, проте треба було якось розбавляти похмурість гардеробу. Примірявши її, дівчина зрозуміла, що це саме та сукня. Вона була досить короткою, але чудово сиділа на її фігурі. Анна відсунула штору і вийшла.

Наталі підняла на неї погляд і захоплено свиснула:

– Це однозначно твоя сукня. Була б вона трохи більш відкритою та коротшою, було б звичайно краще... – сказала подруга, розглядаючи Анну з голови до ніг. – Але це явно твоя сукня! – вона схопилася на ноги. – Беремо!

Вийшовши з магазину, Наталі відразу ж потягла її до взуттєвої крамниці.

– Ми маємо знайти туфлі на шпильці, чорного кольору. Замшеві, – додала вона.

– У мене багато взуття, давай не витрачатимемо час на… – але Анна не встигла домовити, як у руках у Наталі опинилися гарні чорні човники на шпильці. – Беремо, – швидко сказала Анна і сіла на пуф, готуючись міряти цю досконалість.