Розділ 7

Вода. Анна її боялася з самого дитинства. Ні, вона, звичайно, плавала в морі або океані, коли їздила на відпочинок, але на глибину ніколи не запливала. Колись давно, коли їй було лише п’ять років, вона тонула. Вона чітко пам’ятає те почуття безвиході, яке поглинуло її цілком. Велика хвиля підхопила її і тягла у відкрите море. Анні здавалося, що вона провела під водою вічність. Але батько вчасно помітив зникнення доньки і кинувся у воду її рятувати. Вона бачила, як Джордж перебирав руками по дну водойми, намагаючись схопити її. Вона пам’ятає дотик його долонь, таких сильних і водночас ніжних. Анна ніколи не зможе забути його сліз. Їй довелося їх бачити тоді вперше і востаннє.

Вода. П’ять років тому, прогулюючись зі своїм колишнім хлопцем Дарлі поруч із причалом річки Ірвелл, Анна помітила дивну стареньку бабцю, яка підозріло озиралася на всі боки. У її руках було маленьке сіре кошеня. Анна зупинилася, намагаючись розгледіти його.

Любов до тварин жила в ній з самого дитинства: вона, скільки себе пам’ятає, завжди підгодовувала бездомних собак і кішок, годувала качок на озері і, якщо раптом зустрічала тварину, яка потребувала лікування та допомоги, вона ніколи не проходила повз. Величезне спасибі батькам, що з терпінням і розумінням ставилися до всіх тварин, яких Анна приносила додому і всіляко надавали їй допомогу та підтримку в питаннях, що стосувалися піклування про них.

Подивившись довкола себе, бабуся витягла руку з кошеням і розтиснула пальці. «Ні!» – вирвалося з грудей Анни, і вона кинулася у воду. Дівчина не думала про те, що її поглине страх, про те, що вона може потонути, її не цікавила й температура води в річці на початку квітня. Опинившись у темній та мутній стихії Ірвеллу, її пронизав холод, вона відчувала, як вся її шкіра горить, а серце, не виносячи температури води, ось-ось зупиниться. Але побачивши, як маленька грудочка перебирає лапками, тримаючись щосили на плаву, вона зібрала всі свої сили воєдино і поплила до нього. Вона чула вигуки з берега, це кричав Дарлі. Він бігав туди-сюди причалом і кликав на допомогу. До речі, він був плавцем. Яка іронія, але тварин він не любив... Як і Анну. Дівчина все виразніше відчувала, як її ноги відмовляються рухатися, і вона все частіше занурювалась під воду. Несподівано вона почула плескіт. Невже Дарлі вирішив допомогти їй? Але ні, обернувшись вона побачила молоденьку дівчину.

Її темне густе волосся намокло і прилипало до обличчя. Вона кричала Анні:

– Не здавайся! Працюй ногами!

Дівчина підпливла ближче і спробувала схопити її, але Анна відразу ж крикнула у відповідь:

– Ні, спочатку кошеня!

Однак вона лишень вилаялася і продовжила спроби дотягнутись до Анни, яка ж в свою чергу не здавалася і зі сльозами на очах махала рукою у бік сірого клубочка. Дівчина, зупинившись на секунду і зрозумівши, що Анна налаштована серйозно, поплила у бік тваринки. Схопивши кошеня, вона доставила маленького до причалу і передала його до рук спостерігачів за пригодою. Коли Анна побачила, що кошеня у безпеці, відчула слабкість. Вона занурилась з головою під воду. І як тоді, в дитинстві, теплі ніжні руки схопили її і потягли до берега. Таким чином Анна зустріла найкращу подругу Наталі. Вона була тією дівчиною, яка її врятувала. Цю історію дівчата воліли б не згадувати, хоч вона й послужила початком міцної дружби.

Але тепер поруч не було ні батька, ні Наталі. Анна опинилась зовсім одна. Чекати на допомогу їй було не від кого, довкола ні душі. Ще б пак. Передмістя. Ніч. Старий покинутий міст.

Жорсткий удар об воду її оглушив, тому в Анни не було сил навіть спробувати вибратися. Темрява засмоктувала її повністю, огортаючи все її тіло і свідомість. Дівчина заплющила очі і тихо йшла на дно. У голові миготіли образи її рідних та близьких. Вони ніколи не зможуть знайти її тіло. Грудка гіркоти застигла в її горлі. Навіть зараз вона хвилювалася не про себе, а про Сару та Джорджа, про Наталі. Як же так вийшло, що вона опинилася тут? Доля? Невдачливість? Ні, скоріше, дурість. Анна подумки ненавиділа себе через те, що стане причиною горя своїх близьких.

Повітря закінчувалося. Анні здавалося, ніби важкий камінь тисне на її груди і не дає зітхнути. Її руки німіють, думки туманяться, тіло розслабляється…

Але раптом дівчина відчула поштовх. Хтось схопив її зап’ястя і різким рухом – одним ривком – витяг із води. Перш ніж провалитися в безпам’ятство, вона відчула, як міцні руки притиснули її до твердих, як камінь, грудей, але при цьому вони були теплими та затишними. Вона вловила запах свіжості, їй здалося саме так пахне трава після зливи десь в альпійських глибинках. А потім… темрява.

                                                            * * *

Розплющивши очі, Анна побачила Наталі, яка, схилившись над нею, відчайдушно плескала її по щоках. Бурчачи собі під ніс, Анна ліниво спробувала схопити її руки і зупинити побиття: обличчя дівчини палало від сильних ударів по ньому. Піднявши погляд вище, вона помітила стурбовані погляди друзів. Під її головою було щось тверде, незручне та мокре. Обличчя Ніка було занадто близько, і Анна зрозуміла, що лежить на його колінах. Дівчина спробувала підвестися, але хлопець міцно притримав її за плечі.

– Не ворушись, Анно. Райан побіг назад у будинок, щоб викликати швидку. Тут немає зв’язку. Лежи спокійно до приїзду медиків.

– Ти мене зведеш з розуму! – кричала Наталі. – Якого біса ти пішла одна? Та що ти тут взагалі забула? – не заспокоювалася вона. – Ось прийдеш до тями, повністю оговтаєшся, і я сама тебе втоплю!