Розділ 6

– Привіт, сонько! – бадьорий чоловічий голос практично прокричав ці слова у телефон, та так голосно, що Анна відсунула свій подалі від вуха. Спросоння дівчина відразу і не впізнала нахабного та наполегливого голосу Ніка. Глянувши на час, вона застогнала.

– Ніку, я кладу слухавку, – злісно прошипіла дівчина і вже було прибирала телефон, як тут поспішно відгукнувся парубок.

– Ти що, забула який сьогодні день?!

– Ну, і який же? – неохоче, провалюючись у сон, промовила Анна, без особливого ентузіазму.

– І вона ще називає себе найкращою подругою Найт! – з глузуванням в голосі промовив хлопець. – Пам’ятаєш таку? У Наталі сьогодні день народження!

Нік був одним із найкращих друзів Анни, але іноді він її так дратував!

– Я чудово пам’ятаю про це, – прошипіла Анна, ненавидячи парубка за те, що її сон з кожним словом все більше і більше віддаляється від неї. – Зараз лише сьома ранку, а ми виїжджаємо о дванадцятій!

– Мені просто було нудно… – почав було Нік.

Анна його одразу ж перебила.

– Я кладу слухавку.

                                                            * * *

Після повторення ситуації на пішохідному переході нічого дивного в житті Анни не відбувалося. Хоч дівчина й намагалася переконати себе в тому, що це випадковість, виною всьому її незграбність та неуважність, і в цьому немає ніякої надприродної сили, але тривога ні на мить не залишала її.

Минуло вже два місяці відтоді, як Анна виявилася вплутаною у незрозумілі події, але вона ні на секунду не забувала про них, хоч згодом пам’ять розмивала подробиці тієї ночі. Друзі відволікали Анну від поганих думок, які час від часу спливали в її голові, адже дівчину досі переслідувало почуття, що за нею хтось спостерігає. Крім них, Анна також зустрічалася з Джеком, який вже встиг стати її другом, зайнявши почесне місце в уявному списку Анни «найкращих людей планети», але познайомити його зі своєю компанією у неї все ніяк не виходило.

Опинившись за містом, у будинку батьків Наталі, Анна в черговий раз спробувала викинути непотрібні думки з голови і повністю поринути у святкову атмосферу, що панувала навколо неї.

Розкішний будинок білого кольору, висотою не менше трьох поверхів, височів над невеликою заасфальтованою дорогою в передмісті Бішоп Окленда. Масивні дерев’яні двері та вікна з дерев’яними рамами лише придавали цьому гіганту більше величності та пишноти. Ідеально вистрижена, довга і звивиста огорожа, яка супроводжувала укладену плиткою стежку до входу в будинок, створювала враження міні–лабіринту, йдучи яким можна легко відчути себе королевою казкового світу. Витончені клумби, які розташовувалися неподалік від білосніжних мармурових сходів та вели відвідувачів до вхідних дверей, розрослися червоними трояндами, що наполегливо розповсюджували свій приємний аромат.

Простора вітальня, оформлена у стриманому стилі, займала майже весь перший поверх будинку. Шкіряні дивани та кушетки в стилі «честерфілд», витриманого коричневого кольору, височіли по центру простору навколо невеликого журнального столика. На білих стінах були розвішані картини, авторів яких Анна не знала, але вони явно були не з дешевих. Усе навколо здавалося помпезним та дорогим. Єдина яскрава пляма, яка кидалася у вічі, – це жменька сімейних фотографій, що стояли на оформленому мармуром каміні. Придивившись до них, можна було побачити дитячі фотографії Наталі та Стейсі – її молодшої сестри, а також весільні фотографії містера та місіс Грант.

Стейсі, до речі, одна із близьких друзів Анни. У свої двадцять років вона завжди була відповідальною і мудрішою за своїх однолітків. Круглолиця, з темним волоссям і зеленими очима вона виглядала надзвичайно – будь-який модельєр мріяв би вбрати її в модний одяг і випустити на подіум. Але Стейсі це ніколи не цікавило, вона мріяла стати лікарем та рятувати життя людей.

Ще одна незамінна людина в їхній компанії – Райан, з яким Анна, як і з Ніком, була знайома ще з початкової школи. Спершу їхні стосунки не ладналися, оскільки Анна була старанною ученицею, а хлопчики завжди ставилися до навчання з недбалістю. Але згодом, дізнавшись одне одного краще, вони зуміли потоваришувати. Райан захищав Анну в школі, а Нік, який до того ж був її сусідом, ніколи не дозволяв їй ходити одній вечорами. Хлопчики хоч і були найкращими друзями, але дуже різнилися зовнішністю та характером. Райан високий брюнет з карими очима та милими ямочками на щоках. Він був завжди галантний і прислужливий. Нік же був його повною протилежністю – невисокий блондин із зеленими очима, але милим його точно не можна було назвати. Зухвалий, грубуватий і самозакоханий.

Наталі, Райан, Нік та Стейсі – хоч і не велика, але, на думку Анни, найдружніша компанія товаришів.

Цю поїздку друзі планували вже давно, адже не кожен день найкращій подрузі виповнюється двадцять два роки! Анну оточували тільки найближчі люди, вони веселилися, танцювали і намагалися витягнути її на імпровізований танцмайданчик. Всяко відмовляючись, дівчина раз у раз виверталася від чіпких рук Ніка, який і не думав здаватися.

Безтурботність і розслабленість – саме те, що вона відчувала в цей момент, і це все їй приносило радість і умиротворення.

Відчувши запаморочення від швидких танців, Анна пройшла до кушетки і ліниво розвалилася на ній. Потягуючи коктейль, дівчина раптом відчула на собі погляд – важкий, пронизливий і до болю знайомий. Анна миттю озирнулася довкола. Саме зараз Наталі та Райан наповнювали спустілі келихи гостей, а Нік і Стейсі про щось захоплено говорили. Ніхто з них не дивився в її бік, а, крім друзів, в домі нікого не було. Майже повністю розслабившись, дівчина кинула швидкоплинний погляд у бік вікна… І оторопіла. Там була тінь. Анна хитнула головою і придивилася. Тінь зникла. Проте серце дівчини забилося в рази сильніше.