Розділ 5

Наступного дня, прокинувшись від будильника о 8-й ранку, Анна подумки подякувала тій відповідальній частині себе, яка продумала все наперед і ще в «Хевен» завела будильник на ранок.

Потягнувшись у ліжку, вона повільно встала. Як же добре вона почувається: ні краплі похмілля, хоча вчора вони з Наталі не вийшли з бару, поки не допили весь вміст пляшки, що стояла перед ними.

Увімкнувши чайник, вона підняла зі столу пульт і натиснула велику зелену кнопку «старт». Потім пішла до холодильника, дістала пляшечку води та спустошила її. Чорт, то була остання пляшка води. «Треба не забути купити ще», – подумала Анна.

Засвітився екран і стриманий ведучий у темно-синьому костюмі розповідав про погоду у Манчестері.

– Сьогодні мешканцями Манчестеру очікується ясна та суха погода. Температура повітря не опуститися нижче 15 градусів вище нуля.

– Так-так, а вчора ти казав, що на всі вихідні прогнозується дощ, і температура повітря підніметься максимум до +8, – пробубнила Анна собі під ніс, наливаючи чай.

Але визирнувши у вікно, вона віддала йому належне – синоптик не помилився: за вікном було сонячно та ясно. Жодної хмаринки. Прозоре свіже повітря ніби невидима димка витало всюди. Це було в новинку, адже жителі Манчестеру звикли до густого туману, який постійно заполоняв весь простір. Усміхнувшись, Анна відставила чашку і пішла в душ.

                                                            * * *

Уже через десять хвилин була намічена зустріч із Джеком, а дівчина все ніяк не могла знайти ключі від квартири. Та що ж таке! Вона точно пам’ятала, що залишила ключі у замковій свердловині. Але їх там не було. Вирішивши, що нічого страшного за пів години не станеться, вона залишила двері відчиненими та викликала ліфт.

Яскраве весняне сонце м’яко зігрівало вулиці Манчестеру, що вже встигли промерзнути за ніч. Усміхнені перехожі, які ще вчора куталися в теплі куртки, тепер же усміхаючись прогулювалися парком, розстібаючи весняні пальта. Слідкуючи за ними, Анна занурилась у свої спогади.

Розлогий парк Хітон, поблизу якого розташовувався будинок Анни, був місцем її сили. Столітні дерева, що розкинулися вздовж алей, оберігали відвідувачів від дощу, а також були і захистом від теплих літніх променів сонця. Мов куполи, своїми густими гілками вони височіли над головами перехожих, створюючи живий тунель. Дивлячись на них, Анна відчувала наплив бадьорості та сил, подумки уявляючи, що ці велетні живі і здатні захистити її від будь-яких нещасть, грізно насуваючи над зловмисниками свої величні гілки-руки. Тому, часто вибираючись на нічну прогулянку, вона не боялася залишатися однією і влипнути в халепу. Так, безглуздо покладатися лише на дерева і бездумно прогулюватись по спорожнілих похмурих стежках, але віру не обдурити, віра – єдине, що дозволяло Анні триматися і не падати духом.

Невисокий широкий водоспад, розташований практично в самому серці парку Хітон, був невід’ємним об’єктом обожнювання Анни. Потужний, своєрідний, первісний потік падаючої води, що розбивалася об тиху гладь озера, нагадував дівчині про неї саму. Вона, як і неконтрольована вода водоспаду, так само пливе за течією життя і, рано чи пізно, розіб’ється. Але ці думки ніколи не засмучували Анну. Ні, все навпаки, вони вдихають в неї впевненість. Впевненість у тому, що вона «на хвилі». Куди несе її життя – їй невідомо, але це зовсім не лякає дівчину. Адже це – доля, і їй видніше, куди доставити Анну в майбутньому.

Дівчині страшенно захотілося прогулятися парком. Вона встигла скучити за знайомими алеями та велетнями–деревами Хітону. Якщо Анна впорається зі всіма своїми справами до вечора, то обов’язково прийде сюди.

Дійшовши до Старбаксу, вона відчинила двері. Всередині ж Анна відразу помітила Джека: він сидів за столиком біля вікна, нервово перебираючи серветку в руках. У кав’ярні було не багатолюдно, ймовірно, більшість жителів, насолоджуючись весняним сонцем, вирушили кудись ближче до природи.

– Привіт, Джеку, я не запізнилася? – запитала Анна широко посміхнувшись хлопцю.

– Анно, вітаю! Ти вчасно! – схопився на ноги Джек, мало не зваливши свій стілець. Його щоки відразу ж вкрилися рум’янцем.

– Отже, ти любиш байки? – якомога невимушено промовила Анна, влаштувавшись за столиком навпроти Джека. Треба було якось розрядити обстановку незручності.

Давно вона так не сміялася. Проведений час із хлопцем підняв їй настрій. Як виявилось, він студент і навчається на економічному факультеті. Йому двадцять три роки і він дуже активний хлопець. Любить рухливі види спорту, а точніше все, що пов’язане із дошками. Вейкборд, сноуборд, лонгборд – це його стихія. Він розповів їй дуже багато смішних і кумедних історій з життя, і на секунду Анні здалося, що тепер вона знає про нього все. І це лише за кілька годин спілкування! Так легко та просто Анні буває тільки з найкращою подругою, і вона ніяк не очікувала, що швидкоплинна зустріч, та ще й за таких обставин, може звести її з людиною, близькою за духом. Анна тільки й встигала витирати сльози, так сильно він її смішив.

Телефонний дзвінок місіс Еванс повернув Анну в реальність і нагадав про нагальні плани. Подивившись на годинник, вона неохоче усвідомила, що вже південь, а їй ще треба встигнути заскочити до батьків і з ними пообідати.

Попрощавшись із Джеком, Анна поспішила додому, щоб продовжити пошуки ключів.