Розділ 4

Життя Анни плинуло за своєю течією, але набагато активніше, ніж до «перевтілення», саме таку назву вигадала Наталі змінам, що відбулися з Анною. Після подій тижневої давності більше ніяких «нереальних» історій у її житті не відбувалося, але Анну ні на секунду не залишало відчуття, що за нею хтось таємно спостерігає. Де б вона не була – на роботі чи вдома, на навчанні чи у парку – хтось (або щось) за нею підглядав. Скільки б разів Анна не оберталася на всі боки, як би не намагалася зустрітися поглядом з переслідувачем, її зусилля були марними. Вона просто вчилася жити з цим, переконуючи себе, що їй це все здається.

Обмовившись про те, що дівчині сподобалося в «Хевен», Анна одразу ж пошкодувала про це, адже Наталі вирішила, що саме там вони мають зустрітися цієї п’ятниці і гарненько відірватися. Анну лякала і водночас надихала думка, що саме там вона знову зустріне його. Проходячи вулицями, в натовпі вона вдивлялася в обличчя перехожих з надією і страхом, боялася і одночасно жадала впізнати в них того променистого хлопця, який обдарував її життям та здоров’ям. Вона хотіла цієї зустрічі, оскільки в неї накопичилося дуже багато запитань.

У п’ятницю, після роботи, вона заскочила додому, щоб переодягнутися. Прийнявши душ, вона закуталася в рушник і висушила волосся феном. Дівчина хотіла нафарбуватися, але потім вирішила, що це їй не потрібно. Її вії були настільки густими, що туш їй тепер буде зайвою. Наносячи на губи легкими рухами помаду, дівчина визначилась, що на цьому вона і зупиниться. Усміхнувшись собі в дзеркало, Анна покинула ванну кімнату і попрямувала до гардеробної. На фоні грала одна з її улюблених пісень – Beautiful Ones (Hurts). Це було чудовим початком вечора.

Анна дістала з полиці коротку в’язану сукню-туніку червоного кольору і покрутила її у руках. Чудовий вибір! Знайшовши чорний ремінець, вона застебнула його на талії. Чорні щільні колготки та ботфорти – і вуаля, образ готовий. Вона накинула бежеве пальто і дістала із шафи чорну маленьку сумочку, одягнувши її через плече. Взявши ключі від машини, вона сповільнилася. Може, поїхати таксі? Тоді не доведеться завтра вранці їхати за автомобілем. Так, це правильне рішення. Зателефонувавши до служби таксі і замовивши машину, вона покрутилася перед дзеркалом у холі. Їй дуже сподобалося те, що вона побачила у відображенні. І ні, справа була зовсім не у вбранні. Її очі, ось що зацікавило дівчину, вони випромінювали жагу до життя.

Спустившись сходами вниз, вона озирнулася на всі боки і побачила на іншому боці дороги таксі, що вже чекало на неї. Сівши на переднє сидіння, вона усміхнулася водієві та назвала адресу:

– Хевен-стріт, 7, будь ласка.

                                                            * * *

Як і минулого разу, Наталі вже чекала на неї, тільки ось на столі перед нею стояли не шоти – там красувалася пляшка віскі, дві важкі склянки і відерце з льодом. Анна розпливлася в пустотливій усмішці і швидким кроком попрямувала до подруги, не помітивши хлопця, що вставав із-за сусіднього столика. Вона на нього налетіла, мало не впавши. Він підхопив її під руку і лише завдяки цьому вона втримала рівновагу.

– Ой, вибач, я тебе не помітила, – сказала вона, вивільняючись із його хватки і поправляючи сукню.

– Не думав, що ми з тобою ще коли-небудь зустрінемося. Тим більше, так скоро, – сказав він. Почувши знайомий голос, Анна відразу ж підвела очі.

– О, привіт ... – затнулась вона. Вона навіть не знала його імені. Це був він, той самий мотоцикліст, який ледве її не збив.

– Джек, – ніби читаючи її думки відповів хлопець, усміхнувся і простяг їй руку.

– Анна, – вона усміхнулася у відповідь і відповіла на рукостискання.

– Гарне ім’я, втім, як і його володарка, – неохоче відпустив її руку Джек.

– Дякую, – збентежилася Анна, ширше усміхнувшись.

– Ти тут одна? Чи не хочеш приєднатися до мене? – він вказав на свій столик, з якого офіціант вже прибирав порожню склянку.

– Ти вже збирався йти? – запитала Анна, додавши.   – Ні, я не одна, он там, за сусіднім столиком, на мене чекає моя подруга.

– Так, збирався… – повисла незручна мовчанка. Потім він продовжив. – Але я зустрів тебе і подумав, може ти хотіла б скласти мені компанію… – Анні здалося, чи він почервонів? – Того вечора я навіть не спромігся дізнатися твоє ім’я. Вибач мою розсіяність та грубість. Як ти себе почуваєш?

Як виявилось, насправді він тактовний і дуже галантний. При першій зустрічі Анні здалося, що він був незграбним та вітряним. Але, швидше, він був наляканий не менше дівчини, тому й поводився належним чином.

– Того вечора я навряд чи згадала б як мене звуть. Я була в шоці… – Анна задумалася і якось надто сухо додала. – Якщо хочеш, ти можеш приєднатися до нас, – коли він порушить тему подій минулої п’ятниці при Наталі, вона її живцем з’їсть.

Анні здалося, що Джек вловив її тон, і тому промовив:

– Та ви, мабуть, хотіли поспілкуватись з подругою, а я вам тут нав’язуюсь. Не буду тебе затримувати та витрачати ваш час. Можливо, ще побачимось, – усміхнувся Джек, але Анні здалося, що він став менш веселим.

– Звичайно, побачимося, – кинула йому Анна і усміхнулася у відповідь.

Він ще секунду зволікав, ніби хотів сказати щось ще, але не наважився, розвернувся і пішов до виходу.