Розділ 3

– Що з тобою не так? – заговорив він із нею. Його холодний і пронизливий голос дівчина відразу ж впізнала. Вона нещодавно чула його. Там, на пішохідному переході, коли прощалася із життям. – Ауу, хранителю, ти де? Я можу її зараз же забрати, – промовив він, озираючись довкола.

Анна сповзла вниз по дверях і обхопила руками коліна. Вона схилила голову і почала невиразно бурмотіти:

– Ні, будь ласка. Я нічого не бачу, нічого не чую. Залиш мене…

– Якщо він не явиться… – зробивши паузу, він продовжив оголошувати свій вердикт. – Тебе спіткає смерть, – пошепки промовив непроханий гість. У його тоні були присутні зловісні ноти.

Але тут раптово і лише на секунду всю кімнату пронизало яскравим світлом. В Анни склалося таке враження, що вся квартира була наповнена ним. Ще мить – і світло зникло.

– То це ти? Ти її хранитель? – з глузуванням запитав голос.

– Що ти тут робиш, темний? – заговорив новоприбулий. – Вона у твоєму списку?

– Не відповідай мені запитаннями. Вона твоя підопічна? – злісно промовив темний.

– Ні, – коротко відповів він. – Вона у твоєму списку? Тепер твоя черга відповідати мені, – м’яко, але наполегливо промовив другий гість.

– Ні. Поки що ні. Тоді що ти тут забув? – він понизив голос, і Анна почула кроки. Вона все сильніше втиснулася головою в коліна і затулила вуха.

– Це не твоя справа, темний. Тобі час йти. Тут для тебе немає роботи, – у його голосі звучала впевненість.

– Як і для тебе. Вона навіть не благословенна. Я заберу її душу, і на цьому покінчимо, – темний рушив у бік Анни.

– Ні! – прокричав другий голос.

Тієї ж миті Анна відчула дотик – хтось м’яко, але наполегливо, схопив її за зап’ястя і відсунув руки від обличчя. Вона не могла розгледіти лице цієї людини чи істоти, бо її ніби огорнуло світлом. Чиїсь м’які губи торкнулися її губ, і дівчина відчула, як вона наповнюється теплом. Енергія розтікалася по кожній клітині її тіла, огортала та зігрівала Анну, надаючи дівчині силу та впевненість. Та враз все припинилося. Перед тим як провалитися в безпам’ятство, вона підвела останній погляд на хлопця, що поцілував її. Це світле волосся та блакитні очі, м’яка усмішка та привітний погляд. Він випромінював добро. Вона його десь бачила... хто ж він... а може... Не встигла вона скінчити думку, як відразу провалилася в сон.

                                                            * * *

Прокинувшись вранці, насамперед Анна відчула бадьорість. Солодко потягнувшись у ліжку, вона розплющила очі. І так, варто зауважити, що вона не відчула головний біль, що мучив її майже кожного ранку, а тим більше після вчорашніх шотів.       Це гарний знак. Значить день буде не такий вже і поганий. Анна усміхнулась й мимоволі згадала частину сну, який їй наснився сьогодні вночі. Якісь істоти... чи ні, люди? Вони були у неї в квартирі. Це яскраве світло. І потім темрява. «Треба ж було так напитися», – подумала Анна, скривившись. Ще раз солодко позіхнувши, вона відштовхнула ковдру і спустила ноги на прохолодну підлогу. Вставши з ліжка і потягнувшись, Анна відчула дивний дискомфорт. Опустивши погляд вниз, вона побачила, що на ній все ще були вчорашні джинси темно–синього кольору і бордовий в’язаний светр, а не її улюблена піжама. Піджавши губи, Анна зітхнула. Схоже, вона вчора добре набралася.

Зайшовши у ванну кімнату, дівчина відразу ж відкрила кран, щоб набрати ванну, швидко глянула в дзеркало і відвела погляд. Вона завмерла. Ні, їй здалося. Не може бути… Мабуть, сон не відступив її зі свого дурману. Вона наважилася ще раз подивитись у дзеркало.

На неї споглядала зовсім інша людина. Ні, не так. У відображенні вона побачила себе, ту саму Анну, але щось було інакше. Це була вона, проте... якась оновлена ​​версія себе. Довге густе світло–русяве волосся обрамляло її обличчя. Воно струменіло, як шовк, і спадало майже до талії. Її очі, в яких останнім часом вбачалася тільки туга і зневіра, були широко розплючені і ясні, ніби стали в сотні разів яскравішими. Такі блакитно–зелені та такі світлі. Шкіра на обличчі була матовою, без жодної вади. Вона навіть не змогла розгледіти шраму на підборідді, який залишився їй нагадуванням про невдачі з дитячих років. Шкіра була пружною і еластичною, начебто сама по собі випромінювала здоров’я. На мить дівчині здалося, що вона могла б стати обличчям всесвітньо відомого бренду з догляду за шкірою. Її губи були червоні і пухкі, і ніяка губна помада тепер не потрібна, щоб їх підкреслити. Нахилившись ближче до дзеркала, вона розгледіла густі вії, які щільними рядами лежали на її повіках.

Не вірячи своїм очам, вона стягнула светр і завмерла. Її шкіра була м’якою та світлою, без натяку на запалення.

Знявши джинси, дівчина вийшла в коридор і подивилася на себе в дзеркало у повний зріст. Розглянувши себе з усіх боків, не вірячи своїм очам, вона почала судомно згадувати вчорашній вечір. А може, вона просто збожеволіла? Можливо, їй все це здається?

Не дочекавшись поки набереться ванна, вона пішла вдягатися. Не було часу чекати. Їй терміново треба зустрітися хоча б із кимось.

Вибігаючи із свого будинку, Анна зловила таксі та поїхала до бару забирати свою машину. Дивлячись у вікно і спостерігаючи як маленькі краплинки дощу стікають по склу, вона знову і знову хмурилася, намагаючись у подробицях згадати свій сон. За вікном миготіли різнокольорові вивіски магазинів, які здавалися нечіткими та змазаними через запітніле скло. Вони проносилися швидко, одна за одною, створюючи безперервну лінію–райдугу. Анна не стежила за дорогою, настільки сильно була занурена у свої думки. Лише почуття тривоги не покидало її. Тільки хвилювало Анну не її «зміни», вона ніяк не могла оговтатися від почуття, що за нею хтось спостерігає. Анна відчувала на собі чийсь непроникний погляд.