Розділ 1

«Ну що ж, п’ятниця, вечір, чому б ні?» – подумала Анна, домовившись з Наталі про зустріч. Чи не найкращий час для відпочинку після виснажливого та напруженого тижня, повного кіпи юридичних документів та лекційних матеріалів? Навчальний рік в університеті ось-ось закінчиться, і дівчина приклала максимум зусиль для того, щоб останній місяць навчання минув легко та швидко. Та й в офісі не залишилося майже нікого, крім Анни та кількох відчайдушних адвокатів, які не встигли підготувати необхідні матеріали для судового засідання, яке відбудеться у найближчий понеділок.

До того ж обраний Наталі заклад знаходився недалеко від «Маркс Інкорпорейтед», всього лиш пів години їзди на машині – і дівчина опиниться там. Як же називався бар? «Хевен»? Чи це не той «Хевен», котрий щойно відкрився після тривалої реконструкції?

Нахмуривши брови, Анна тяжко видихнула. Вона навіть не стала пропонувати подрузі альтернативні варіанти відпочинку, однаково Наталі відмовилася б. Наприклад, прогулянка парком або затишна вечеря вдома куди більше подобалися Анні. Проте, що поробиш, коли твоя ліпша подруга має на меті відвідати всі заклади Манчестеру?

Під’їжджаючи за навігатором до місця призначення, Анна уважно виглядала потрібну їй вивіску. Знайти бар виявилося зовсім не складно. По обидва боки високих важких дерев’яних дверей розташувалися статуї ангелів, у весь людський зріст. Вони були білими, відполірованими до блиску з шикарними громіздкими крилами за плечима, а прямо над дверима виднілася вивіска з гарним каліграфічним написом – «Хевен». Вона була обрамлена світлодіодною стрічкою білого кольору. Не помітити бар було досить складно, оскільки це був єдиний яскравий напис на сірому, нічим не примітному будинку.

«Гм, не дарма його так довго реставрували», – подумала про себе дівчина, зупинившись біля входу. Вона б ще довго розглядала екстер’єр закладу, якби раптово не почула великі краплі дощу, які тарабанили по піддашку будівлі.

Схиливши голову та прикривши її руками, Анна втупила свій погляд донизу та швидким темпом рушила до дверей. Майнувши кілька широких сходів, вона не помітила темну постать, що розташовувалась прямо біля входу у бар, легенько штовхнувши її.

– О, вибачте, будь ласка! – поспіхом промовила дівчина, за інерцією вчепившись у прохолодну руку незнайомця. Зловивши рівновагу, вона її відпустила та рушила далі, не чекаючи на відповідь.           

Прикладаючи зусилля, Анна потягнула на себе важкі дерев’яні двері, забігла всередину і озирнулася. У закладі було досить людно, хоч і не дивно, адже сьогодні п’ятничний вечір: у Манчестері є негласне правило – «вечір п’ятниці проведи як п’яниця». Звичайно, не всі жителі міста дотримуються «правила», але цього дня знайти вільний столик у закладах досить складно.

Масивні дерев’яні столи розташувалися по всьому периметру приміщення. Праворуч Анна побачила барну стійку, усі місця за якою були зайняті. Повз столики жваво переміщувались офіціанти, в чорних костюмах, а за їхніми спинами спочивали маленькі білі крила. Трохи осторонь під стіною на височині розташувалася сцена, на якій стояла нова апаратура.

«Отже, жива музика. А я так хотіла тиші. Голова скоро розплющиться від болю», – скривившись подумала Анна, рушивши далі на пошуки Наталі.

Пройшовши повз кількох столиків, озирнувшись і не побачивши її, Анна вже було діставала телефон, щоб подзвонити подрузі, аж раптом периферичним зором побачила силует з піднятою рукою.

– Анно! Ось де я! – гукнула її Наталі.

Піднявши голову, Анна побачила усміхнене знайоме обличчя. Дівчина сиділа в дальньому кутку закладу за столиком, що був розташований навпроти ще однієї барної стійки. На столі перед нею вже красувався сет із шотів. Наталі помахала їй рукою, запропонувавши сісти. Усміхнувшись їй у відповідь, Анна спритно обійшла людей, що стовпилися посеред проходу, і сіла на м’який крісло-стілець навпроти неї.

Наталі Грант, найкраща подруга дівчини, була їй ближчою за сестру. Шалена, безтурботна і зухвала Наталі, повна протилежність Анни, наповнювала її життя новими фарбами, розбавляючи сірі будні тихої та сором’язливої дівчини​​. Вони були різними, наче вогонь та лід, однак саме тому доповнювали одна одну.

Дівчата відрізнялися не лише характерами.

Анна була непримітною, якщо порівнювати з суперзірками телебачення, Наталі ж у свою чергу славилася своєю сексуальною зовнішністю. У неї були красиві жіночні форми: пишні груди і точені стегна. Хто-хто, але вона вміла виділити всі свої переваги і заворожити будь-кого. Довге кучеряве темне волосся і карі очі, які вона воліла робити ще виразнішими, малюючи стрілки, не залишали байдужими жодного хлопця. Наталі була невисокого зросту, тому, як і належить впевненим і пристрасним дівчатам, полюбляла носити взуття на високих підборах.

Хоч Анна і любила перебувати віч-на-віч зі своїми думками і ненавиділа галасливі компанії, подітися їй було нікуди. Наталі раз у раз підбивала дівчину на різного роду розваги, адже розваги – її стихія.

– Привіт. Тут дуже багато людей, – констатувала факт Анна, округливши очі.

– Звісно, – анітрохи не соромлячись відповіла Наталі. – Це й не дивно. Цей заклад відкрився лише вчора. Якби ти знала, скільки зусиль мені коштувало забронювати тут столик на сьогодні! – з награною втомою в голосі прощебетала Наталі і відразу хитро посміхнулася. – Ось, – не витрачаючи часу, вона підсунула до Анни пару чарок.