Глава 25. Пролом у стіні

Вони вийшли з торгового району, і навколишній пейзаж почав змінюватися. Гамірливі лавки з товарами зникли, натомість з'явилися високі, похмурі будівлі з темного каменю та металу. Вулиці стали вужчими, а істот на них поменшало. Це вже не було схоже на базар. Богдан озирнувся й подумав, що це, мабуть, щось на кшталт житлового району.

І в цю ж мить справа пролунав оглушливий гуркіт: постріли, крики, тріск металу та каменю. Через мить права стіна найближчого будинку вибухнула назовні, розлітаючись уламками, і з неї вилетіла величезна постать.

Триметровий ящеролюд, схожий на гігантського крокодила, що стоїть на задніх лапах, вискочив на середину вулиці. Його шкіра була вкрита товстою лускою, паща повна гострих ікол, а очі горіли жовтим хижим світлом. Він на мить завмер, роззираючись, наче обирав напрямок для втечі.

Богдан застиг. Він не встиг нічого зробити: ящер раптово розвернувся й кинувся прямо на нього.

Натовп, що зібрався на вулиці, миттєво відступив, утворюючи невелику арену. Ніхто не хотів втручатися, усі розуміли, що цей монстр небезпечний.

— Це ж Ґріззар! — вигукнув хтось із натовпу. — Він один із головорізів Синдикату!

— Як він тут опинився? — почувся інший голос. — Він же мав бути у в'язниці! Його ж піймали охоронці!

— Невже вибрався? — додав третій. — Чи його викупили?

Розмови злилися в суцільний гул, але Богдану було не до них. Величезний ящер летів на нього, розкинувши руки, наче збирався просто зім'яти його своєю масою.

Богдан не встиг ухилитися. Він лише виставив руки перед собою, автоматично захищаючись. Удар був страшним: його відкинуло назад із такою силою, що він пробив стіну найближчого будинку й вилетів у сусіднє приміщення, засипане уламками каменю та пилом.

Але, на диво, він майже нічого не відчув. Лише легкий біль у спині, який одразу зник. Його тіло, загартоване століттям Енергії Розпаду, витримало удар, що розтрощив би звичайну людину на місці.

Богдан обтрусився й вибрався з-під уламків. Він не був поранений, лише трохи оглушений. Крізь пролом він побачив, що ящер уже біжить далі, проламуючи ще одну стіну на своєму шляху. Для Ґріззара він був не ворогом, а перешкодою, що трапилась на дорозі. Його відкинули, як сміття.

Було неприємно усвідомлювати це. Але що зробиш: таке життя в цьому світі.

Він озирнувся на натовп. Усі дивилися вслід ящеру, і ніхто не помітив, що з-під уламків вийшов той, хто не мав би вийти. Накидка з капюшоном лишалася на місці. «Обережніше», — згадав він погляд Аріеля в лавці зброї.

Він підійшов до Аріеля. Хранитель стояв осторонь, спокійно спостерігаючи за всім, що відбувалося, і навіть не спробував допомогти.

— Ти міг би попередити, — тихо сказав Богдан.

— Міг, — відповів Аріель. — Але мені треба було побачити, чи ти витримаєш.

— А якби ні?

— Тоді я б даремно віддав за тебе двісті Осколків.

Богдан не знайшов, що відповісти. У голосі Хранителя не було ні жорстокості, ні жарту. Лише холодний розрахунок.

— Хто це? — запитав він нарешті.

— Ґріззар, — відповів Аріель. — Я бачив його на стіні розшуку. Він один із бандитів Синдикату, точно не знаю, хто він, але його нібито спіймали охоронці кілька днів тому. Видно, втік або його викупили. Тому й тікає.

Богдан кивнув, запам'ятовуючи ім'я.

— Гаразд, — сказав Аріель. — Ходімо далі. У нас немає часу на це.

Вони вже збиралися йти, коли з того самого будинку, крізь зламану стіну, вибігла ціла група істот, близько десяти. Вони швидко оглянулися, побачили, куди зник Ґріззар, і кинулися слідом, пробиваючи ту саму стіну, яку Богдан зруйнував своєю спиною.

Він не став на цьому зациклюватися. Лише подивився на пролом, потім на свої руки й зрозумів одне: він став сильнішим, набагато сильнішим за будь-яку звичайну людину. Але також зрозумів, що цієї сили все ще недостатньо.

Він не зміг зупинити Ґріззара. Він навіть не спробував: просто стояв і захищався, а потім дивився, як хтось інший користується проломом, який він зробив своїм тілом. Якби він хотів, міг би вдарити у відповідь. Він не вдарив.

— Я маю стати сильнішим, — тихо сказав він, більше до себе, ніж до Аріеля.

— Так, — відповів Хранитель. — І ти станеш. Але не сьогодні. Сьогодні ми маємо дістатися до порталу.

Богдан кивнув. Він поправив накидку й пішов слідом за Аріелем, залишаючи позаду зруйновану стіну та гамір натовпу.

Попереду на них чекала Алхімічна Вежа. А за нею — портал до Загубленої Бібліотеки.