Глава 24. Зброя та Темні Стежки

Вони вийшли з крамниці й одразу опинилися в густому вирі нижніх ярусів Агломерату. Вулиця кипіла життям: істоти різних рас снували туди-сюди, хтось вигукував товари, хтось сперечався, хтось просто сидів на узбіччі, спостерігаючи за натовпом.

Богдан ішов поруч із Аріелем, тримаючи руки в кишенях нової куртки. Накидка надійно приховувала обличчя, але він відчував, що за ними стежать. Хтось із тіней проводжав їх пильним поглядом, переходячи з однієї вулиці на іншу, змінюючи позиції, але не зникаючи.

— За нами слідкують, — тихо сказав Богдан, не повертаючи голови.

— Знаю, — так само тихо відповів Аріель. — Це вже інші. Ті, що були вчора, більше нікого не шукають. Не звертай уваги. Якщо вони наблизяться, я відчую.

Вони пройшли повз кілька десятків крамниць, на прилавках яких була викладена всяка всячина. Богдан бачив магічні камені, що пульсували різними кольорами, високотехнологічні протези, які ледь помітно світилися, старі книги в шкіряних палітурках, банки з незрозумілими рідинами та навіть клітки з живими істотами, яких продавали як домашніх улюбленців або жертв для експериментів.

Нарешті Аріель зупинився біля невеликої лавки, що виглядала скромніше за інші. На прилавку лежало лише кілька предметів: кинджали, невеликі мечі та пара металевих пластин, призначення яких Богдан не зрозумів. Усе було зроблено якісно, без зайвого пафосу чи дешевих прикрас.

Аріель узяв у руки невеликий меч із кинджалом. Вони були виготовлені з темного металу, від якого тягнуло ледь помітним холодом навіть крізь долоню.

— Якісна робота, — сказав Аріель, розглядаючи лезо.

Богдан теж узяв один із мечів за рукоять, щоб просто відчути вагу, і стиснув трохи сильніше, ніж слід. Метал тихо заскрипів, і на рукояті залишилася вм'ятина. Він одразу зрозумів помилку: сила досі не слухалася звичних мірок.

Продавець, який стежив за ними з-за прилавка, здивовано витріщився. Це був сутулий гібрид із сірою шкірою та тьмяно-зеленими очима, що ледь світилися.

— Цей сплав — один із найміцніших у моїй лавці, — сказав він, ледь запинаючись. — Як ти зміг його прогнути?

Богдан не відповів. Він повернув меч на місце й холодно подивився на продавця. Аріель лише ледь помітно скосив очі: «Обережніше».

Продавець на мить завагався, потім швидко озирнувся й тихо сказав:

— Ходіть за мною. Тут є дещо для справжніх покупців.

Він відвів їх у задню частину лавки, де за важкою фіранкою ховалися потайні двері. Продавець зупинився перед невиразною стіною, простягнув руку й тихо промовив якесь заклинання. Його пальці на мить спалахнули синюватим світлом, і стіна безшумно розійшлася, відкриваючи темний прохід, що вів униз.

— Прошу, — сказав він, вказуючи на сходи. — Там ви знайдете те, що шукаєте.

Аріель кивнув і першим ступив у темряву. Богдан пішов за ним.

Вони опинилися в просторому підземному приміщенні, що нагадувало арсенал. Стіни були вкриті стелажами, на яких лежали десятки, якщо не сотні, одиниць зброї.

Тут були мечі різних форм і розмірів, від коротких кинджалів до довгих дворучних клинків. Кинджали з вигнутими лезами, прямі, серпоподібні, із зазубринами та без. Окремо стояли стійки з вогнепальною зброєю: пістолети, гвинтівки, снайперські гвинтівки з довгими стволами. А поруч були луки та арбалети з дерева, металу й незрозумілих композитних матеріалів.

Погляд Богдана зупинився на луках.

— Ще досі хтось користується луками й арбалетами? — здивовано спитав він. — З такою кількістю вогнепальної зброї?

Аріель підійшов до одного зі стелажів і взяв легкий арбалет, оглядаючи його механізм.

— І це має сенс. Вогнепальну зброю роблять зі спеціального сплаву, що блокує магію: він не пропускає її ні назовні, ні всередину. Тому зачарування наносять на таку зброю ще при створенні, і вони залишаються незмінними. Підлаштувати їх під ворога чи ситуацію не вийде.

— Але це ж зручно, — сказав Богдан. — Готова зброя зі сталим зачаруванням.

— Зручно, поки не доведеться пристосовуватися. Єдине, що можна змінити, — це патрони.

— І їх можна зачарувати?

— Теоретично. Але патрон теж зроблений із того ж сплаву, тож чари доводиться наносити рунами. Якщо руни накладені погано або конфліктують між собою, патрон може розірватися просто в стволі. Ти навіть не помітиш, поки не натиснеш на спусковий гачок. Тому майстри радять купувати вже зачаровані: дорожче, зате безпечніше.

— А луки? Вони ж із дерева.

— І в цьому їхня перевага. Дерево магії не блокує, тож стріли й болти можна зачаровувати окремо, під кожну ціль і ситуацію. Але якщо зачарування накладене погано, воно розсіється ще в польоті, і ти випустиш звичайну стрілу, що нікому не завдасть шкоди.

— А якщо ти сильний маг?

— Тоді все змінюється. Якщо руни правильно врівноважені, на одну стрілу можна накласти кілька заклять, і всі вони спрацюють водночас, коли вона влучить у ціль. Це набагато ефективніше за будь-яку гвинтівку з фіксованими чарами.

Богдан узяв зі стелажа стрілу. Вона була легкою, ідеально збалансованою, з тонкими рунами вздовж древка.

— З мечами те саме?

— Так. Меч чи кинджал можна зачарувати під себе, але чари мають бути врівноважені, щоб не вийти з-під контролю. Якщо погано володієш магією, краще не ризикуй. А якщо знаєш, що робиш, зброя стане продовженням твоєї волі.

Аріель вибрав невеликий меч із темного металу та кинджал до нього, помахав ними, перевіряючи баланс, і кивнув.

— Візьму ці.

Богдан підійшов до стійки з вогнепальною зброєю. Його погляд зупинився на одному з пістолетів: компактному, з темного металу, з ледь помітними рунами на затворі. Між рунами була вигравіювана одна назва: «Іскра». Він узяв пістолет у руку, перевіряючи вагу. Той лежав ідеально, наче був створений для його долоні.

— Беру цей, — сказав він.

— Хороший вибір, — схвально кивнув Аріель. — Компактний, надійний, зачарування вже нанесене. Патрони стандартні, їх можна знайти в будь-якій лавці. А меч собі не візьмеш?