Глава 11. Ціна Розпаду та 12 Потоків

Після того як Етеріаліс остаточно розчинився в повітрі, на уламок Нексусу впала важка, гнітюча тиша. Богдан так і залишився стояти з простягнутою рукою, стискаючи в іншій новостворений Меч Стихій. У його грудях закипала суміш розпачу та гніву.

— Та як так?! — вигукнув хлопець, і його голос луною відбився від кристалічних дерев. — Я ж навіть нічого й не спитав до кінця! Єдиного, хто міг говорити в цьому бісовому світі, просто забрали!

Він опустився на коліна, важко дихаючи. Згадавши про медово-жовтий камінь Сереніс, який він віддав, Богдан замислився: а звідки взагалі в тій кривавій калюжі опинився цей осколок?

«Це дав той Голос... — здогадка обпекла розум. — Якщо так, то й ніж у калюжі, де я прокинувся, теж залишив Він. Він лежав на дні, поруч зі мною, частково присипаний піском. Якби не Він — у мене взагалі не було б зброї в цьому світі. Це означає, що Він наперед знав: я зустріну Етеріаліса й допоможу йому! Але якщо Він бачить майбутнє... можливо, Він хтось дуже важливий у цьому світі? Ладно, якщо той Голос — це Господь, то Він дав мені якусь місію? Але чому Він навіть нічого не відповів?!»

Богдан гарячково спробував згадати найперші слова, які чув на початку свого шляху, коли тільки прокинувся в цьому пеклі. Він повторював у думках те, що вкарбувалося в пам'ять: «Син мій... і спасіння».

— Спасіння... Чиє? Моє? — шепотів Богдан, стискаючи скроні. — Тоді що з моїм світом? Що з... з моїми...

Хлопець застиг. Серце калатало, мов божевільне. Він спробував уявити обличчя батьків, згадати їхні імена, голос, дім... але замість теплих образів у голові була лише порожня, розмита сіра прірва.

— Ні... Ні-ні-ні! — Богдан упав на руки, панічно роздираючи пальцями сухий ґрунт. — Ким вони були?! Я не можу згадати, хто в мене був там! Що зі мною відбувається?! Хтось вирізає мої спогади... Навіщо?!

Він заплющив очі, намагаючись утримати хоч якісь фрагменти минулого життя, але вони танули, мов цукор у гарячій воді.

Насправді ніхто навмисно не викрадав його пам'ять. Справжня причина була куди страшнішою, і Богдан дізнається про неї пізніше. Коли в Нексусі стався Великий Розпад, світ розколовся на уламки-острови, що зависли в космічній порожнечі. Оскільки світ зруйнувався не до кінця, у його тріщинах почала накопичуватися агресивна Енергія Розпаду — отруйний астральний зміг, який повільно розчиняв реальність, матерію та свідомість будь-кого, хто не належав цьому виміру. Всі інші світові сили прагнули знищити Нексус саме для того, щоб зупинити поширення цієї смертоносної енергії.

Богдан досі не розсипався на попіл і не божеволів завдяки мітці на лівому передпліччі. Вона повністю захищала все його тіло, але перебувала в сплячому режимі, активуючись автоматично лише в моменти смертельної небезпеки. Також його тіло перебудувала Древня Кров, що ввібралася в шкіру ще в перші хвилини пробудження. Проте навіть цей захист не міг повністю зупинити Енергію Розпаду від стирання його зв'язків із рідним виміром.

Єдине, що було відомо напевне: якщо Богдан колись навчиться контролювати мітку та активувати її свідомо, він стане найсильнішою істотою в усьому Нексусі. Але що саме за сили він отримає — ніхто не знав. Той, хто залишив цю мітку, знав її справжній потенціал, але не розкривав цієї таємниці. Можливо, він чекав, поки Богдан сам дійде до істини. Адже крім Нексусу існували ще вищі виміри, а над ними — щось, що перевершувало навіть Вищих Сутностей. І хто знає, чи зможе мітка Богдана колись досягти такого рівня...

Трохи вгамувавши паніку, Богдан згадав про Щоденник. Нахилившись до найближчого кристалічного дерева, він сів під його холодний стовбур, дістав шкіряну книжку й відкрив її.

Сторінки Щоденника були вкриті дрібним, але чітким почерком. Перегортаючи їх, Богдан прочитав дивовижну історію. Виявляється, господар цього щоденника колись особисто зустрів дивовижного чоловіка — той володів здібністю бачити майбутнє й мав на тілі таку ж таємничу мітку. У щоденнику не описувалося, як саме вона виглядала — чи то через страх перед її силою, чи через обіцянку мовчати. Той провидець залишив господарю книжки лише одне пророцтво:

«Після Великого Розпаду в цей зламаний світ прийде важлива людина. Вона з'явиться з іншого виміру й не знатиме нічого про інші світи. Вона буде звичайним хлопцем, але перетне межу страшних випробувань...»

Далі в щоденнику детально описувалася структура світу, про яку Етеріаліс згадав лише поверхнево. На окремому розвороті були виведені золотими чорнилами Всі 12 Енергетичних Потоків Древніх:

---

🌋 I. ПЕРВИННІ СТИХІЇ (ФУНДАМЕНТ МАТЕРІЇ)

1. Ігніс (Вогонь) — Червоний

· Сутність: Творення та руйнування. Чиста енергія, що дає життя й забирає його.

· Прояв: Полум'я, лава, тепло, вибухи, сонячне світло, зорі.

· Древні: Ковалі, воїни, астрономи, ті, хто працював із енергією Серця Нексусу.

· Мітки: Спалахи, тріщини, золоті прожилки на шкірі.

· Символ: Сонце, що сходить.

· Кристал: Яскраво-червоний, обпікаючий.

2. Геліо (Лід) — Голубий

· Сутність: Збереження та спокій. Сила, що зупиняє рух і консервує реальність.

· Прояв: Лід, мороз, кристали, зупинка часу, застиглі моменти.

· Древні: Хранителі знань, архітектори, ті, хто працював із часом і пам'яттю.

· Мітки: Кришталеві візерунки, іній, срібні прожилки.

· Символ: Падаюча сніжинка, що завмерла в польоті.

· Кристал: Ніжно-голубий, крижаний на дотик.

3. Терра (Земля) — Коричневий/Зелений

· Сутність: Стабільність та ріст. Сила, що формує матерію й дає їй структуру.

· Прояв: Камінь, ґрунт, рослини, кристалічні дерева, міцність, незламність.

· Древні: Будівельники, землероби, скульптори, ті, хто творив форми.

· Мітки: Мереживо тріщин, кам'яні візерунки, коріння під шкірою.

· Символ: Гора з корінням, що йде вглиб.

· Кристал: Зелено-коричневий, важкий, твердий.

4. Аеро (Повітря) — Білий/Сірий

· Сутність: Рух та свобода. Сила, що переносить і з'єднує.