Глава 3

Повідомлення від Вадима приходить за сніданком. Коротко і по справі.

Тепер у мене є контакти слідчого і я хочу рвонути до нього просто зараз.

Піднімаю погляд на Юлю. Вона їсть авокадо так, немов це шматок добре просмаженого стейка, а не прісна фігня.

Ми домовилися, що сьогодні прогуляємося центром і зустрінемося з її друзями. Юля переїхала до Лондона майже в той самий час, що і я. Але на відміну від мене, зв'язок із друзями підтримує досі.

Я ж відгородився абсолютно від усіх, з ким спілкувався. Бо здебільшого це були наші спільні друзі з Асею. А про неї я нічого не хотів чути й знати. Надто болючою була для мене ця тема тоді.

- Слухай, Юль, - починаю, прокашлявшись. Сподіваюся, вона не образиться на те, що я так різко змінив свої плани. Адже обіцяв, що всю відпустку їй присвячу. - У мене виникли термінові справи, не хочеш поки що сходити по магазинах? Це займе години три.

- Важливі справи? Тут? - Юля завмирає з виделкою в руках, підозріло мружиться, дивлячись на мене.

- Так. Одному знайомому потрібна допомога, не можу відмовити. А потім як і планували проведемо день.

- Обов'язково це робити сьогодні? Звідки він узагалі дізнався про те, що ти прилетів?

Юля злиться, до ворожки не ходи. Якби дізналася, що насправді їду до слідчих дізнатися, що з моєю колишньою дружиною, вбила б мене за цим самим столом на очах у відвідувачів ресторану.

- Я йому заборгував, тож не по-чоловічому вийде, якщо його кину.

Дістаю з гаманця банківську картку.

- Ось, можеш виплеснути свою образу на мою кредитку. Ліміту немає, - посміхаюся, згладжуючи кути.

Вона кривить вуста, хмуриться, дивиться на картку, але не приймає.

- І що я тут купити можу? Так говориш, немов ми не з Лондона прилетіли до Києва, а з якоїсь Африканської країни, хай вибачать мені їхні жителі.

- Та годі, у наших брендів купа крутого шмоття, здивуєш потім дівчат у своєму офісі. Якщо не хочеш, відпочинь поки що в номері або в СПА сходи, я постараюся повернутися швидше.

- Гаразд, я тоді в СПА відпочину.

Вона береться за свій салат, я ж видихаю. Брехати ненавиджу. Але нічого не поробиш. Одним ковтком допиваю каву і піднімаюся з-за столу.

- Я тоді поїду, що раніше піду, то раніше повернуся, - цілую її в шию.

Орендований автомобіль припаркований біля готелю. Заводжу мотор і прямую у відділок.

Кернесенка вже попередили про мене. Тому мене проводять у його кабінет без запитань.

Я відмовляюся від кави і займаю місце навпроти нього на жорсткому скрипучому стільці.

- Що саме вас цікавить, пане Акімове?

- Можна просто Дем'ян. Річ у тім, що Ася Акімова моя колишня дружина. 

Я, до речі, здивований, що вона після розлучення не повернула своє прізвище. 

- Я б хотів дізнатися всі подробиці її викрадення і чи є якісь успіхи в її пошуках. Так само зі свого боку я готовий задіяти будь-які ресурси для допомоги.

Дивлюся на нього, весь напружений. Доля моєї колишньої дружини зараз цікавить мене найбільше. Напевно, тому що коли з людиною стільки років проводите разом, це нікуди не зникає.

Кернесенко тягнеться до однієї з важких папок, розкриває її і гортає вміст.

- Схема викрадення молодих дівчат дуже поширена останнім часом. Вони підсилають до жертви маленьку дитину, яка не усвідомлює, у чому саме бере участь. Дитина вдає, що загубилася, веде жертву в провулок, де на неї вже чекають. На жаль, камер спостереження занадто мало, щоб знайти автомобіль, на якому її викрали.

- Прокляття! - б'ю кулаком по столу. Злюся неймовірно. Якого біса Ася взагалі в таку темряву одна кудись поперлася?

- Не нервуйте так, - піднімає на мене погляд слідчий. - Я не можу озвучити вам деталі розслідування, але ми співпрацюємо з кількома іншими відділами у цій справі. Думаю, вашу дружину скоро знайдуть. 

- Колишню дружину, - не знаю навіщо уточнюю.

- Потрібно трохи почекати.

- Трохи це скільки? - байдужість, з якою говорить усе це Кернесенко, дратує. Таке відчуття, що він узагалі не займається пошуком Асі. Лише сотні папірців накатав.

- Я розумію, ви хвилюєтеся, але подбайте поки що про доньку Асі Ігорівни. Я так розумію, це ваша спільна дитина?

- Дочка?

Я подаюся вперед. У Асі є донька?

- Вона вдруге заміж вийшла? - запитую. 

Слідчий дивиться на мене з таким же подивом, як і я.

- То Акімова Наталія Ігорівна - це не ваша донька? - а потім сам же розуміє, яку фігню щойно зморозив. - А, точно, Ігорівна ж, а ви - Дем'ян. Дуже шкода. Дівчинку забрала служба опіки.

- А родичі? Мати Асі?

- Наскільки мені відомо, її мати померла.

Марина Андріївна померла? Я навіть не знав про це. Як шкода. Вона була хорошою жінкою. І молодою. Що сталося за ці п'ять років?