Глава 2.2

***

- Ой, це неймовірно гарно, спасибі вам! - Юля із захопленням дивиться на коробочку з сережками, які подарували їй мої батьки, а я розумію, що вони їй ні чорта не сподобалися. Просто вона занадто ввічлива і хороша дівчина, щоб навіть поглядом висловити це.

Переводжу погляд на маму. Казав же їй нічого не купувати. У Юлі цих брязкалець цілий ящик. Від усіляких люксових брендів до дорогих ювелірних будинків. Сумніваюся, що вона кудись одягне ці недорогі сережки з фіанітом.

- І вам дякую за подарунок, Юлечко, - мама жадібно пожирає поглядом майбутню невістку.

На щастя, вони сподобалися одне одному з першого погляду. Це радує. Тому що в Асі з мамою були вельми натягнуті стосунки, а я почувався немов між двох вогнів. Станеш на бік однієї - друга образиться, і навпаки. Це стомлювало. Сімейні свята перетворювалися на чорт зна що. 

Пальці мимоволі із силою стискають шкіряну папку меню при думці про колишню дружину. Те, що почув у новинах - не відпускає.

Поки Юля в машині була зайнята розмовою з подругою, я таємно від неї пошукав інформацію в інтернеті. Усе й справді так, як розповів ведучий новин. Мені не здалося. Асю викрали. Імовірно, це пов'язано з торгівлею людьми, і я навіть уявляти не хочу, через що вона зараз проходить.

Мені ж має бути все одно, правда? То чому в грудях серце від болю розривається, коли думаю про це?

Її немає вже три дні. Три чортових дні вона в лапах якихось виродків.

- Дем'яне, ти взагалі слухаєш нас? - стусан ліктем у бік і я різко виринаю з власних думок.

- Що? Вибач, Юлю, задумався, - усміхаюся.

- Ми вже визначилися із замовленням, а ти? - Юля дивиться на мене, плескаючи віями.

- Так, я не дуже голодний, - вибираю першу-ліпшу страву, що в меню попалася. Зустрічаюся поглядом із батьком, той дивиться на мене так пильно і уважно, немов знає, що саме в мене зараз у голові відбувається.

Нам приносять замовлення, вся розмова повз мене проходить. Мене вистачає лише на те, щоб усміхатися і кивати де потрібно. Ні на чому зосередиться не можу. Про Асю думаю.

Мені слід з'їздити і дізнатися, як просувається справа.

Чи залишилися в мене ще зв'язки в правоохоронних органах? Дістаю з кишені телефон. Гортаю список контактів під столом.

- Дем'яне, ми з батьком тебе майже рік не бачили, ти наречену привіз, а сам сидиш у телефоні, - роздратовано осмикує мене мама.

- Вибачте, це по роботі. Дуже терміново. Я на хвилину відійду, - брешу і піднімаюся зі свого місця.

Виходжу на вулицю, трохи оговтуюся від холоду зовні.

Набираю Вадима. Ми з ним колись у страйкбол грали, він у прокуратурі працює.

Той бере слухавку одразу.

- Дем'яне, скільки років минуло, спочатку навіть не повірив своїм очам, коли номер твій висвітився! - звучить задоволений голос Вадима.

- Привіт. І справді давно не бачилися.  Слухай, не буду тягнути, справа є дуже важлива до тебе. Я у відпустку додому прилетів і дізнався, що мою колишню дружину викрали. Ти не міг би дізнатися, хто займається її справою? Хочу до слідчого поїхати поговорити.

- Ого, ні чорта собі! - присвистує Вадим. - Ти мені скинь її дані в повідомленні, я як дізнаюся одразу віддзвонюся тобі. Але найімовірніше це вже завтра буде, сьогодні вже пізно, сам розумієш.

- Звичайно. Спасибі тобі велике.

-  Поки що зарано дякувати, співчуваю тобі, Дем'яне, хоч і не знаю, в яких ви там стосунках після розлучення залишилися.

- Дякую. За мною боржок.

Прощаємося і я стискаю в руці телефон. 

Трохи постоявши на холоді, повертаюся в ресторан. Потрібно не забувати навіщо я тут. Для Юлі це дуже важливо, вона давно хотіла з моїми батьками познайомитися, дуже нервувала, що не сподобається їм. Довго подарунки для моїх батька і матері шукала. Негарно буде, якщо підведу її.