Школа

— Ось вам лопата, ось — тачка, ось ваша каптерка для ночівлі, тут є якийсь диванчик, ви собі тут щось постеліть і лягайте, коли чергуватимете вночі біля печей, — сказав Дмитрові директор школи. — Головне, аби у школі було тепло. Чергування у вас кожну четверту добу…

Приніс собі Дмитро із дому якісь речі, інструменти, поремонтував свою каптерку, почистив підлогу, побілив стіни. Стало в ній затишно. Куховарки, що при школі варили їсти, помітили Дмитра — тверезого і хазяйновитого, але геть зхудлого… Стали кликати до себе, мовляв, ходи — нагодуємо. Та яке там! Гордий Дмитро нізащо не погоджувався. Але ж він не розумів, що ніхто не збирався його годувати просто так… Там гачки на кухні зі стін давно повідлітали, та й, взагалі, може б поміг жіночкам час від часу щось по господарству…

Відправили до нього наймолодшу з працівниць. Не прийшов. Тоді пішла сама головна куховарка. Те саме — не прийшов. Та коли він побачив, як біля їдальні в сльозах стоїть дівчинка і чекає, поки звільниться стільчик, бо в їдальні не вистачає усім місця через поламані стільці… Серце його не витримало — узявся він усі ті стільці ремонтувати. Цілу майстерню організував у своїй каптерці, гвинтиків, залізяк усіляких звідкілясь понаприносив… Стали у школі бігати до нього усі за дрібним ремонтом. А на кухню заходив, мов господар — обідати. І веселіше стало працювати. 

З часом директор запропонував Дмитрові ще й ставку сторожа. Колись у школах не було охоронців, а були сторожі, які залишалися при школі на цілу ніч. Першачків батьки повинні були забирати до шостої години вечора. Але не всі встигали — хтось же ж працює до шести, а поки дійде, то вже щось біля сьомої вечора!  Учителька в такому разі залишала дитину зі сторожем.

Дмитро спочатку дуже здивувався, коли йому вперше залишили якогось малюка із великим портфелем. А потім звик. Позабирав усі інструменти із каптерки, бо ж небезпека! Потім змайстрував стіл і полицю для книжок, звідкілясь позносив літератури, чисті пледи й іграшки… І стала його каптерка не каптеркою, а кімнатою для гарного проведення часу. 

Прийдуть батьки запізнілі, а дитина казочку читає, чи бавиться, чи малює щось собі там. У теплі та й під наглядом дорослого. Диво, а не кочегар! А коли замість вугільного встановили електричне опалення, стало ще затишніше, бо ж непотрібно було постійно копирсатися у вугіллі — тепер було незрівнянно чистіше не тільки на шкільному подвір’ї, але й у каптерці і навколо неї. 

Дмитрові довелося закінчити спеціальні курси з нагляду за електроопалювальними котлами і здати іспити, аби отримати свідоцтво про дозвіл працювати із цим вартісним складним обладнанням. 
Його мрія виповнилася повною мірою, його сподівання справдилися і єдиним бажанням залишалося втриматися на цьому рівні: у Дмитра були колеги, його поважало керівництво, його завжди радісно вітали школярі і нетерпляче очікували ті, хто звертався по якусь невеличку допомогу.