Частина 5

— Зліва! — крикнув у гарнітуру Джейкоб і швидко повернув у черговий провулок.

— З якого ліва, демоне?! — розгнівано крикнула Белла, з’явившись на вузькій доріжці, і зіштовхнулась із хлопцем. — Уточняти треба! — так само розгнівано докинула вона і знову зникла в порталі.

— Він забіг на 17 вест-стріт, прямує до 11 авеню! — крикнула я і пришвидшилася. Добре мати гарнітуру. не доводиться голос зривати. — Потім сваритися будете — ловіть його.

— Там же люди, — освідомився Ноель. — Рухайтесь швидше! Він хоче змішатися з ними.

Після того, як я побачила Вінсента, а Стюарт побував у моїй квартирі, минув тиждень. Жодного з них я, на щастя, не бачила. За цей тиждень ми вийшли на вбивцю, адже після другого вбивства він залишив сліди. Як я й думала, це був демон. Не надто сильний, що дивувало, бо так майстерно вбити людину й напівкровного вампіра, не залишивши зачіпок, важко. Складалося враження, що він просто пішак і хтось старанно намагається підставити сім’ї ради червоної троянди.

— Белло, не дай йому добігти до гольф клубу! Женіть його до води, — скомандувала я. Мені це вже набридло! Чому напівкровна, двоє демонів і страж не можуть впіймати якогось слабака?! — Ноле, Джейку, біжіть по прямій 16 і 15 вест-стріт. Я впала йому на хвіст! — час це завершувати.

Я на ходу дістала кинджал і метнула його в демона, що біг далеко попереду. Чорт, та чому ж він такий швидкий?! А ні, таки поцілила. Вбивця шикнув, та продовжив біг. Схоже, тільки зачепило. Я вже зібралася метнути другий кинджал, коли демон вибіг на авеню і швидко перетнув дорогу. Чорт! Я не можу побігти по машинах — люди побачать. Але далеко порушник не втік. Він скрикнув, коли його хтось схопив і відвів від світла. Я нахмурилась — це була чоловіча фігура й навряд чи хлопці добралися сюди раніше. Хто це? Я пропустила ще одну машину й побігла туди. Помітивши рух збоку, побачила хлопців, попереду — Беллу. Схоже, усі побачили те, що і я.

— Дідько, Рівера, що ти коїш? — роздратовано запитав Джейк.

— Ти що тут забув, Деніеле? — запитала я, коли підійшла ближче. — Мені здається, це не твоя робота, — додала я, оглядаючи хлопця.

Худорлявий білошкірий вампір, з рівним коротким чорним волоссям і сіро-блакитними очима. Риси обличчя були гострими, від чого хлопець здавався не найприємнішою особою… таким він, власне і був.

— Що робити, якщо ви не справляєтесь? — роздратовано кинув він. — А мені потрібне моє чисте ім’я.

— Слухай, Рівера, не дратуй мене, інакше заберу разом із цим, — промовила Белла, вказавши на демона. — Поговоримо, бісику?

— Нічого ви не дізнаєтеся, — гидка посмішка сковзнула на його вустах. Наступної миті вбивця скривився.

— Я допоможу розв’язати язика, — промовила я, покрутивши в руках кинджал, який так і не запустила в мерзотника, і приклала його до шиї.

Раптом демон закашляв, з рота потекла кров і він впав на коліна.

— Гей, так нечесно, я ще навіть нічого не встигла зробити, — невдоволено промовила я. — Що це з ним? — я трохи розгублено глянула на Беллу — потрібно його забирати, інакше хтось побачить.

Тіло демона забилося в судомах і вже за кілька секунд він лежав на землі непорушно.

— Щось зовсім невесела перспектива… — задумливо промовив Нол, глянувши на Деніела. — Бачив щось таке раніше?

— Схоже, він не останній. Хтось дуже зацікавився радою, — хлопець невдоволено підібгав губи. — Щось від вас ніякої користі…

— Хочеш поповнити наші ряди й побігати за такими елементами? — розгнівано промовила я, схопивши його за футболку.

— Каріссо, заспокойся, — Джейк узяв мене за плечі, відтягуючи від вампіра.

— Я його забираю — подробиці повідомлю пізніше, — промовила Белонна, торкнувшись руки вбивці, і розчинилася разом із ним у порталі.

— Все-таки хороша штука цей портал, — промовив Джейкоб.

— Забудь, нам таке не світить, — поплескав його по плечу Ноель і обійняв мене за плечі. — Ходімо, вогнику, обійдемо ще 20 і 21 вест-стріт.

— В мене ще чотири вільних години. Ще година й зійде сонце — потрібно поквапитись, — промовила я.

— А ви що, набираєте нових людей? — запитав Рівера.

— Ми тебе не візьмемо, Ден, можеш не пробувати, — промовив Нол. — Ти не з тих, хто працює групами.

— Групами? Ви ж по одному ходите.

— Ти завжди довго думав, Рівера, — пролунав голос збоку, а я закотила очі, втомлено зітхнувши. Ще його тут бракувало. — Ну ви й переполоху наробили. Дивно, що люди не побачили, — промовив Алекс.

— Тебе не просили коментувати ситуацію, Стюарте, — роздратовано промовила я. — Йди куди йшов.

— Каріссо, — Джейк глянув на мене.

— Що? — запитала я, відповівши йому поглядом. — Ми марно витрачаємо час. Пішли вже, — промовила я й перша попрямувала до потрібної вулиці. Стюарт провів мене пронизливим поглядом, але змовчав. Його щастя.

Ми пройшлись по 20 вест-стріт і завернули на 21, коли на дворі вже було достатньо світло. Сонце мало от-от зійти. Вулицею пронеслися кроки. Я придивилась і помітила до болю знайомий силует. Коли я встигла дістати таку вдачу? Одні зустрічі…