Глава 12

Якщо день не склався вдало з самого ранку, то кращий вихід — лягти спати, сподіваючись, що завтра буде ліпший день. Але Сашка не могла собі дозволити таку розкіш, як проспати цілий день, і як не намагалася впоратися з собою, нічого не виходило, все валилося з рук. Силилася попрацювати, та лише даремно простирчала за ноутбуком, мало не розлила каву, добре, що чашка не розбилася, і кава не потрапила на ноутбук.

День пройшов марно і безглуздо, а вже час було йти в садок за донькою. По дорозі Дашка попросилася на дитячий майданчик. Саша дивилася на дочку, що, як мавпочка, дерлася по кільцях, спускалася вниз по мотузці і знову наполегливо лізла вгору, і думала. Думала, думала так, що у неї мізки закипали. А чи правильно вона все робить по відношенню до дочки?

Невідомо, що там сталося у Робіна Гуда, але для себе самої Саша точно знала, що нічим нашкодити йому не могла. Та їй і не було коли при всьому бажанні. Спочатку вагітність, а потім народилася Дашка, перший рік взагалі пройшов, як в тумані. Сесії, робота, кредит, безсонні ночі... То може, варто витягнути його на відверту розмову? З'ясувати все, можливо, посваритися, зате у Даші буде батько. Справжній, рідний батько.

Але варто було їй уявити Романа з Ілюшею, а разом з ними молоду гарну жінку — звичайно, гарну, він міг собі це дозволити — і вся рішучість злітала, як листя з дерев у листопаді. Вона так замучить себе ревнощами, що краще не бачити його і не згадувати ніколи.

Але зрадницька пам'ять мстиво підсовувала ульотні ранкові кадри з оголеним чоловічим торсом. Коли Сашка прийшла будити хлопчика, хвилин на п'ять зависла, розглядаючи сплячого Романа. Він потім прокинувся і сів у ліжку, і красувався прямо перед її носом, так що довелося рятуватися втечею.

Нічого так і не надумавши, Сашка забрала дочку і пішла додому. Прогулянка трохи втихомирила думки, які роїлися наче бджоли, Саша почала готувати вечерю і якраз нарізала салат, коли пролунав дзвінок. І вона ледь телефон не впустила.

«Робін Гуд» — світилося на екрані, Сашка відбила дзвінок і швидко видалила контакт. Зовсім з глузду з'їхала! Знову схопила і почала нервово тикати в екран, створюючи новий контакт на останній вхідний дзвінок.

«Роман». Знову видалила і знову написала. «Яланський». Видалила — написала. «Роман Яланський»... Підходить. Нехай буде так.

Він дзвонив кілька разів, але вона вперто не брала слухавку. А коли поклала дочку спати і вийшла з душу, телефон завібрував, і у спливаючому вікні Сашка прочитала:

На добраніч!

Просто побажання, більше нічого. Відповідати не стала, прочитала і все. А потім лягла спати обіймаючи телефон, ніби слова могли щось замінити. Або когось.

Вранці схопилася раніше, ніж потрібно і відразу включила екран. Нічого. Все правильно, якщо чоловік подзвонив, потім написав, а у відповідь тиша, колись же це повинно йому набриднути? І хоч це було те, чого вона так бажала, в грудях звично здавило.

Дашку будити ще було рано, Саша зварила каву, але лише тільки присіла з чашкою, як ожив екран, і у вайбері прийшло повідомлення від Романа Яланського:

Доброго ранку!

І стікер з чашкою кави, яка диміла поруч. Маячня, звичайно, але їй здавалося, що вона через скло відчуває напружене очікування, і чесне слово, Сашка готова була побитися об заклад, що пальці самі знайшли стікер з круасаном і відправили у відповідь, вона навіть схаменутися не встигла. Ну що, тепер їх зламати ті пальці? За мить спалахнув екран, Саша уявила, як він тримає телефон напоготові, як посміхається, піймавши її повідомлення…

У вікні месенджера виникла гіфка з задоволеним писком, який розплився у посмішці мало не на весь екран. Сашка поклала телефон і з сумом подивилася на писок. Він фліртує з нею, з випадковою знайомою, просто з дівчиною, яка сподобалась — ну і що, що з дитиною, як Дашка може завадити ось такому листуванню і навіть рідкісним зустрічам потай від дружини? Колись же вона повернеться з-за кордону? Зате кров розбурхує і жене по венах, точнісінько як у неї, саме те, щоб підняти тонус на початку робочого дня.

Сашка перед дзеркалом дала собі клятву, що це в останній раз, вона буде триматися щосили і навіть не зазирне у вайбер, але варто було отримати чергове «На добраніч», вже через хвилину вона безпорадно розглядала відправлені власноруч місяць із зірочкою і отриманий у відповідь круглий писок, який щасливо розпливався у посмішці.

Їй потрібно тікати, з'їжджати з квартири, міняти номер телефону, Дашкин садок, а вона її вже в сусідню гімназію записала... Саша впустила голову на руки. І де ти взявся, Робін Гуде?

***

Наступного дня Саша навіть не відкривала його повідомлення, в яких він, як і раніше, бажав доброго ранку і на добраніч, в суботу вони з Дашкою з ранку повалялися у ліжку і тільки встигли поснідати, як пролунав дзвінок домофона. І вона ледь не втратила свідомість, коли побачила на екрані Романа, що тримав Ілюшку за руку. Малюк радісно запищав, почувши Сашкин голос, і їй жах як захотілося придушити його усміхненого татуся.

— Сашо, ви нас впустите? — і як же правильно все розрахував, гад, що Ілюшку вона точно пустить у будинок!

При всьому обуренні, яке її охопило, Саша змушена була визнати, що Роман недарма досяг в бізнесі певних успіхів, про мистецтво маніпулювання Робін Гуд очевидно знав не з чуток. Звичайно, вона впустила непроханих гостей і знову відчула дивне пронизливе почуття, коли світла голівка Ілюшки уткнулася їй в плече.