Глава 11

Вона і не спала до пуття, тільки зрідка провалювалася у сон і знову схоплювалася від однієї тільки думки, що Роман спить у сусідній кімнаті, а потім думала про те, що коли-небудь прийде ранок, він забере свого Світлячка, і вони вже точно ніколи не зустрінуться. Саша перша зробить все можливе, щоб не потрапляти йому на очі. Ніколи.

Ранок прийшов. Саша розбудила доньку і пішла за Іллею. Хлопчик почав скиглити, Роман відразу прокинувся, і коли заговорив з сином, досить суворо на її погляд, Саша не стала втручатися, хоч їй було шкода малюка. Батькові краще знати, як виховувати сина, у неї сина немає і не передбачається, і взагалі дуже добре, що у неї дівчинка…

Поки Роман з Іллею вмивалися, Саша дістала запіканку.

— Ілюшко, ти будеш снідати? — вона схилилася до хлопчика, а той, все ще дуючись на батька, обхопив її за ноги і уткнувся носом у сукню. Ну як його було не обійняти? Роман, вийшовши з ванної, тільки похитав головою, а вона вирішила не звертати на нього уваги.

— Він у садочку зазвичай снідає, — відповів за сина батько.

Почувся тупіт босих ніжок, і в кухню прийшла заспана Дашка, але побачивши незнайомого чоловіка, боязко пригорнулася до Саші. Роман зацікавлено її розглядав, а Саша розраховувала тільки на те, що інфаркти у молоді все ж досить рідкісне явище.

— Це тато Ілюші, донечко, — якось примудрилася вона зв'язно вимовити слова, що розбігалися, як неслухняні вівці на пасовищі, — він приїхав його забрати.

Дашка відразу стала більш хороброю і перестала тулитися до матері.

— Привіт, — Роман присів перед нею навпочіпки, — мене звати Роман. А тебе?

— Даша, — вона теж з цікавістю розглядала незнайомого дядька, — а чому Ілюшка не вміє читати?

— Бо він маленький, — відповів Роман. — А ти вмієш?

— Давно, — похвалилася дочка, — мене мама навчила.

— У тебе дуже хороша мама, — серйозно сказав Роман, Саша не витримала і відправила дочку вмиватися.

— Тобі не подобається снідати у садку? — продовжив той допитуватися, коли Дашка повернулася.

— Подобається, — вона труснула кучериками, — але сьогодні середа, у нас по середах запіканка, я її в садку не їм.

— Чому? — здавалося, він цікавився цілком щиро.

— Мені не дозволяють сипати на неї цукор, — пояснила та, діловито посипаючи цукром змащену сметаною поверхню запіканки, — а мама дозволяє.

— Ти ба, — здивувався Роман, — мені так теж більше подобалося, та мені не дозволяли, навіть мама. Ти знаєш, що його можна злизувати?

— Знаю, — та кивнула і почала зосереджено колупатися ложкою.

— Як ти гадаєш, мене твоя мама пригостить запіканкою? Я б теж так спробував, — він продовжував говорити цілковито серйозно, Ілюша і собі заповз за стіл.

Роман вмовив Дашку показати йому, як правильно розмазувати сметану, насипав зверху цукор, а Саша пила каву і подумки гризла себе за те, що не додумалася вчора запропонувати Роману поїхати з дитиною на таксі, а машину залишити на стоянці. Як-небудь потім би забрав. А тепер вона змушена дивитися, як дочка і коханий чоловік змагаються в тому, хто зуміє злизати цукор так, щоб не вимазати носа.

Виграв Роман і почав витирати Дашку, а та підставляла задоволене личко і заливалася сміхом. Ілюшка теж сміявся, бо теж замурзався, а Саша продовжувала стояти біля вікна з чашкою кави, і просто чекала, коли закінчиться цей тривалий сеанс мазохізму, який вона влаштувала сама собі власними руками.

— У вас просто чарівна дівчинка, Сашо, — сказав Роман, коли та втекла у ванну, а Ілля ув'язався слідом за нею, — вона дуже схожа на вас.

«І дякувати Богу…»

— Треба їх поквапити, а то ми запізнимося у садок, — вона дуже старалася, щоб не видати ні прикрість, ні невдоволення.

— Я вас відвезу.

— Дякую, наш садок недалеко.

— Сашо, — рука сама собою виявилася накрита його долонею, — я як і раніше без дитячого крісла, і змушений просити вас поїхати з нами. Допоможіть мені довезти Іллю до його садочка, а потім я відвезу вас, куди скажете.

Роман пішов за машиною, і Саша швидко переодяглася, нічого особливого, просто джинси і футболка. Вони з дітьми вийшли у двір, Сашка розглядала сусідського кота, що розвалився на сонці, і повернулася тільки тоді, коли ззаду засигналила машина.

— Тату! — Ілюшка побіг до чорного, відливаючого глянцевими боками кросовера. Роман вийшов з машини і відчинив задні двері.

— На що ви так задивилися, Сашо? Я вже вирішив, що ви про мене забули.

«Ікс сьомий. От ді-ідько... мені такий точно ніколи не світить...» Ось тільки помити б його не заважало. Сашка лише зітхнула, а Роман вже саджав на заднє сидіння дітей. Всередині автомобіль виглядав не менш гідно, і Саша вже не знала, хто їй подобається більше, чорний «БМВ» чи його господар. Втім, обидва були для неї не доступніше польоту на Місяць, тому вона лише міцніше обійняла Ілюшу, який сидів у неї на руках і Дашку, яка притиснулась збоку.

У Робін Гуда все тоді склалося добре і з бізнесом, і з особистим життям, Саша ще гостріше відчула свою непричетність до нього і всього, що його оточує. Тому більш за все їй хотілося в цю хвилину  поскоріше розпрощатися з Романом Яланським і більше ніколи з ним не перетинатися, ні уві сні, ні наяву.