Забудь мене, Ейє

Глава 6

По дорозі додому Саша заїхала в офіс покласти на місце паспорт і договір з банком, а йдучи геть, зазирнула попрощатися до Ганни. І побачила, як та швидко витерла очі, безпорадно посміхнувшись і кивнувши Саші. І не змогла просто так піти.

— У вас щось сталося? — вона залишилась стояти перед дверима, тримаючись за ручку. Ганна низько опустила голову і раптом розплакалась, закривши долонями обличчя. Саша рішуче повернула засувку на дверях і присіла перед нею навпочіпки. — Розповідайте!

— Андрій написав заяву, — почулося крізь схлипи, — він звільняється.

Ось це новина! Закоханий в керівництво їхній начальник охорони залишає це саме керівництво?

— А що він написав у заяві?

— За власним... — сльози заважали говорити, і та лише нервово через силу видавлювала окремі слова. Саша тримала Ганну за руку і гладила по плечу.

— А ви підписали? Він взагалі пояснив, чому?

— Ні, я її розірвала... він сказав... сказав, що якщо залишиться, то ми не зможемо зустрічатися! У нього, бачте, самолюбство! — Ганна зчепила пальці в замок і втупилася перед собою. — Ми так посварилися…

Самолюбство. Як все просто, виявляється! Всередині неприємно кольнуло усвідомлення того, що її ситуація нічим не краща. Чи не самолюбство змушувало її гостя надзвонювати кожні десять хвилин і обурюватися тим, що чоловіки звертають на неї увагу? А вона вже надумала собі казна-що…

У двері постукали, спочатку легенько, потім сильніше, потім пролунало кілька гучних ударів, схоже, в двері ломилися плечем.

— Аню, відкрий, я знаю, що ти там — почувся з-за дверей різкий голос колишнього, або поки ще не колишнього, хто їх розбере, начальника охорони.

— Відкрий, Сашо, а то він зараз двері виламає, — безнадійно схлипнула Ганна. Та пішла відчиняти. Андрій увірвався всередину, але осікся, побачивши Сашку.

— Сашо, ви тут? Я не знав…

— А я вже пішла, — Сашка прошмигнула під його рукою і почула, як клацнув замок. Фух! Як-небудь без неї розберуться.

Прислухалась. Неначе нічого особливого — схвильовані голоси, здавлені схлипи, все як повинно бути, вона поквапилася до виходу, вже і так затрималася на цілу годину, але ж обіцяла... і знову довелося вправляти самій собі мізки. Чому вона вирішила, що її хтось чекає? З його слів? Так він швидше за все хвилюється, як все пройшло і хоче отримати назад ключі, навіщо самій собі придумувати те, чого не існує?

Саша якраз увійшла в супермаркет, коли задзвонив телефон.

— Ти казала, що їдеш додому, — голос був все той же рівний, без емоцій, але Сашка все одно закрила очі і полегшено зітхнула, притулившись до стіни. Він подзвонив. Може, це все таки не одне самолюбство…

— Довелося повернутися на роботу і затриматися.

— Можна було набрати.

— Вибач, — а ось це вже повний алес. За що вона вибачається?

Та Сашка усвідомлювала, що її сутність давно роздвоїлася, і вона залишилася в повній самоті із холодним розумом, а всі почуття, емоції і бажання жили своїм життям, відокремлено від неї, яскраво спалахуючи і підморгуючи при звуках низького, хриплуватого голосу. І усвідомлення, що йому не все одно, де і як проводить свій час Саша Погодіна. А що розум? Нічого, він тут взагалі зайвий, тому що його ніхто не питає, а вже слухати тим більше ніхто не збирається.

Коли Саша увійшла в передпокій, власник хрипкого голосу стояв, притулившись до одвірка здоровим плечем і тримав телефон в руці. Очі дивилися вичікувально, але цей погляд не дуже сподобався Саші. Колючий. Він ніколи на неї так не дивився. Вона скинула туфлі і підійшла ближче, а потім зупинилася в нерішучості. Обидва мовчали, а що тут скажеш?

— Я все зробила, як ти просив, Робін Гуде, — вирішивши, що найкращий захист, це напад, Сашка дістала всі три ключі і простягнула йому. І лище зараз побачила, що свій ключ також прихопила, треба було в офісі залишити, в сейфі. Куточок губ сіпнувся, і очі перестали бути схожими на дві зелені колючки, чомусь зараз його очі здавалися зеленими.

— Я вже сказав, що віддячу. Мені тільки потрібно дістатися до своїх грошей, — він відліпився від косяка і підійшов до Саші так близько, що у неї захопило подих. І нахилився так, що їхні обличчя майже торкалися один одного. А коли заговорив, їй здалося, що це у неї в голові голос звучить. — Я гадав, з тобою щось сталося, мало не здох, поки ти не передзвонила, я б собі ніколи не пробачив, що втягнув тебе в усе це.

Розвернувся і пішов в кімнату, а вона так і залишилася стояти, відчуваючи поколювання там, де він торкався її і намагаючись збагнути, що тепер їй з усім цим робити.

Так нічого і не придумавши, втекла в душ, де прохолодні струмені води трохи допомогли охолонути голові, і вже в більш стерпному стані вирушила на кухню готувати вечерю. Руки рухалися на автоматі, а ось думки були такими незв'язними і розрізненими, що доводилося зусиллям волі відганяти слова, які досі відстукували в голові маршем, і змушувати себе думати про що завгодно, аби не про це його «я б собі ніколи не пробачив». Можна спробувати думати про Ганну, точно, що їй сказав Андрій?

Їх роман зароджувався на Сашкиних очах, Андрій ходив за Ганною, як прив'язаний, розігнав усіх можливих конкурентів, з яких двоє були не найостаннішими людьми в місті. І тепер, коли вона здалася, раптом розвернеться і піде? Бути такого не може. До речі, а який гарнір приготувати до м'яса? Самій Сашкі зараз їсти не хотілося зовсім, але Робін Гуд цілий день сидить голодний, одужуючий організм, все таке... чи правильніше буде запитати господаря організму?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше