Розділ 9

Зібратися у клуб мені допомагає Діана. Виявляється, у минулому вона була візажистом і чудово вміє творити дива з обличчям. Я на власному досвіді у цьому переконалася.  Вечірній макіяж робить мій погляд більш виразним, а помада додає губам пишності. Волосся Діана накрутила легкими локонами, і на завершення – сукня, яка робить мене практично іншою людиною. 

– Яка ж ти гарна, – усміхається Діана. – Мартіну доведеться кавалерів від тебе відганяти.

– Сподіваюся, не доведеться, – бурчу. Ще цього не вистачало!

Ходити на високих підборах я зовсім не вмію, тому пересуваюся повільно і з острахом. Разом з Діаною спускаємося з другого поверху, і першою я бачу Лізу, яка нетерпляче переминається з ноги на ногу. На ній короткі шкіряні шорти та біла блузка. Коли наші погляди зустрічаються, Ліза здивовано підводить брови. 

– Нічого собі! – хмикає. – Мамо, та ти чарівниця!

– Не говори дурниць! Просто Поля дуже гарна дівчинка, – Діана торкається мого плеча та усміхається. – Повеселіться там.

– Обов'язково! – кричить Ліза і першою залишає дім. 

У мене ще є можливість повернутися, відмовитися від цього походу в клуб. Але тоді Діана засмутиться, адже кілька годин вона чаклувала над моєю зовнішністю. 

Попрощавшись з нею, залишаю будинок і йду до автомобіля Мартіна. Ліза вже розмістилася на задньому сидінні, і мені доведеться сідати спереду, поруч з ним. 

Сам Мартін стоїть біля капота і, спершись на нього своїм задом, переписується з кимось телефоном. Та коли я наближаюся, піднімає голову і здивовано мене розглядає з ніг до голови. 

– Я готова, – почуваюся шалено ніяково під його прямим поглядом. 

– Здається, мама не жартувала, коли казала, що мені доведеться відганяти від тебе кавалерів, – хмикає Мартін. 

– Ми вже поїдемо, чи ні? – Ліза відчиняє двері та кричить невдоволено. 

Мартін ще раз зупиняє свій погляд на моїх ногах, а потім на декольте. Киває, щоб сідала, і сам розміщується за кермом. Обличчя горить, але я дуже сподіваюся, що під макіяжем цього не видно. 

Намагаюся осмикнути сукню трохи нижче, тому що зараз вона піднялася надто високо, але нічого не виходить. Дивлюся у вікно, поки їдемо, і намагаюсь абстрагуватися в якесь інше місце. Якомога далі від Мартіна та Лізи. 

Дорогою Мартіну кілька разів телефонують. Здається, його друзям вже не терпиться зустрітися з ним. Ліза також розмовляє з подругою та обіцяє скоро бути. Лише я сиджу і мовчу, тому що мене там ніхто не чекає, і бажання повернутися додому стає все більшим. 

Коли ми наближаємось до того самого клубу, у мене очі лізуть на лоба від того, скільки тут охочих потрапити всередину. Черга просто велетенська, але чомусь зовсім не рухається. Можливо, річ у тім, що є ще одна, яка практично не затримується. Охоронці пропускають нас без проблем і навіть тиснуть руку Мартіну. Виходить, для багатіїв немає жодних черг чи заборон. 

Намагаюся встигнути за Мартіном та Лізою, щоб не загубитися тут, але, здається, вони зовсім забувають про те, що я тут. Ліза зустрічає у коридорі високого блондина, і вони починають цілуватися. Здається, це і є той самий Кір – її хлопець. 

А от Мартін вітається зі своїми друзями. Я вже бачила їх раніше. Брюнет з татуюванням і блондин з зеленими пасмами у волоссі. А ще тут та сама білявка, яка вішалася на Мартіна минулого разу.

Поки вони всі про щось розмовляють, я збентежено переминаюся з ноги на ногу. Відчуття, що зробила помилку, стає просто величезним. Не здивуюся, якщо братик з сестричкою зовсім про мене забули. 

– Привіт, Полю! Маєш чудовий вигляд! – поруч зі мною зупиняється Юля і привітно усміхається. 

– Привіт! Ти також, – кажу абсолютно щиро. На дівчині гарна біла сукня і гарний макіяж. 

– Лізо, а це хто? – питає її хлопець, зацікавлено мене розглядаючи. 

– Сестра моя, Поліна, – фиркає Ліза. – Я розповідала тобі про неї. 

– Але ти не казала, що вона така мила, – погляд Кіра торкається моїх ніг – і стає ніяково. Ліза це також бачить і штовхає свого хлопця у плече. 

– Гей! Ти куди витріщився? – кричить невдоволено. 

– Я Макс! – поруч з'являється той самий високий брюнет з татуюванням. Він подає мені свою руку, і я невпевнено її потискаю. 

– А я Діма! – кричить блондин з зеленими пасмами. – Ти прикольна, Поль! Ніколи не забуду, як ти купала нашого Мартіна. 

Мій брат хмуриться, а його друзі регочуть. Єдина, хто зі мною не знайомиться – це та сама білявка. Вона розглядає мене так, наче я вже встигла стати її ворогом. Не розумію тільки в чому проблема, адже ми не знайомі навіть. 

Коли всі проходять у зал, я одразу морщусь від гучної музики. Народу стільки, що дійти до столика виявляється важким завданням. Кілька разів мене штовхають і один раз наступають на ногу. Юля йде поруч зі мною, і їй взагалі нічого не заважає. 

Коли всі сідають за стіл, я розгублено переминаюся з ноги на ногу. Не знаю, де краще сісти, але за мене все вирішує саме Юля. Вона садить мене біля себе, а з іншого боку – той самий Макс. 

Мартін навпроти, а білявка поруч з ним. Ліза з Кіром знову цілуються, і складається враження, що їм ніхто не заважає. І вони – нікому…