Розділ 8

– Пробач за те, що розбив твій телефон, – говорить, а мій хороший настрій знову опускається нижче плінтуса. – Завтра відвезу тебе в одне місце, там його відремонтують. 

– Не треба. Я сама впораюся, – сухо відповідаю. 

– Я роблю це не тому, що хочу налагодити з тобою стосунки. Між нами все, як завжди. Я визнаю свою провину і хочу виправити ситуацію, – Мартін починає злитися, та мені якось байдуже. 

– Не напружуйся ти так. Ти ж хотів зробити мені боляче, от тепер можеш пишатися собою, – випалюю. – Сподіваюся, що за кошеням ти наглянеш. Добраніч.

Розмовляти з ним більше не хочу, тому швидко залишаю кухню і йду у свою кімнату. Те, що Мартін зрозумів свою помилку – дуже добре, але мені від цього не краще. 

Наступного ранку, спустившись на кухню, мене чекає просто дивовижна картина. Кошеня п'є молоко з миски, а Діана готує сніданок. Здається, вона вже встигла познайомитися з цим рудим згорточком. 

– Доброго ранку! – вітаюся і гладжу малюка по м'якій шерсті.

– Доброго, люба, – Діана розглядає мене прискіпливо, наче хоче переконатися, що я в нормі. – Мартін сказав, що ти знайшла його біля будинку. 

– Так, здається, він заблукав, – відповідаю. Якщо Мартін розповів про кошеня, отже, він уже прокинувся. 

– Я написала оголошення в соціальних мережах, можливо, хтось відгукнеться, – Діана ставить переді мною тарілку з яєчнею і чашку з чаєм. 

– А поки не відгукнуться? Що з ним буде? 

– Залишимо його тут, – відповідає. – Тільки треба купити лоток і все необхідне. До речі, сьогодні в тебе похід у клуб, треба купити гарну сукню. Поїдемо в місто разом, я допоможу з вибором.

– Не варто. У мене є відповідний одяг, – випалюю. Я не хочу, щоб ці люди витрачали на мене свої гроші. Тоді у Мартіна точно будуть причини говорити, що я саме для цього сюди приїхала. 

– Люба, я хочу зробити тобі подарунок. Будь ласка, не відмовляйся, – Діана так усміхається, що у мене язик не повертається сказати їй “ні”. Доводиться змовчати, адже ця жінка справді дуже хороша. 

За сніданком до нас приєднується тато і Ліза. Сестра сьогодні підозріло мовчазна, хоча мені здається, що її злі погляди у мій бік красномовніші будь-яких слів. 

Мартін так і не з'являється, хоча його автомобіль все ще у дворі. Коли тато їде на роботу, а Ліза кудись зникає, я залишаюся, щоб допомогти Діані вимити посуд. 

Коли поруч відчиняється холодильник, я підстрибую від несподіванки й не можу второпати, як Мартін так тихо наблизився. Коли ж повертаю голову у його бік, розумію, що дарма це зробила.

З одягу на ньому лише спортивні штани, а голий торс блищить від поту. Мартін дістає з холодильника пляшку з водою і п'є її великими ковтками. 

– Мартіне, ти чому прийшов сюди у такому вигляді? – невдоволено кричить Діана. – Ти забув, де душ? 

– Так я попити прийшов, – заявляє, як нічого не сталося, і, погладивши кошеня, прямує на вихід. 

– До речі, забула сказати! – зупиняє його Діана. – Відвезеш нас з Полею у місто. 

– Мамо… – бурчить Мартін, який явно мав власні плани на сьогодні.

– Не злись! Я не так часто прошу тебе про щось! – Діана зупиняє його однією лише фразою, а Мартін саме мені дарує злий погляд. В принципі, нічого нового… 

Через пів години ми з Діаною залишаємо дім. Сьогодні чудова погода, навіть попри те, що зовсім скоро осінь. Доводиться зібрати волосся у хвіст, щоб не заважало, і від косметики відмовляюся, адже зовсім не хочу, щоб від спеки вона сама стекла з обличчя. 

Чекаємо біля автомобіля Мартіна хвилин п’ять. У мене навіть з'являється думка, що він не прийде. Та коли гримають двері й він прямує до нас у світлих джинсах, порваних у кількох місцях, і білій майці, на кілька секунд просто залипаю на ньому. 

– Ну нарешті! – бурчить Діана і відчиняє задні двері. Я-то думала що вона сяде спереду, але тепер це доведеться зробити мені. 

– Чого стоїш? Чекаєш на запрошення? – холодно питає Мартін і сідає за кермо. 

Хочеться сказати йому щось не надто приємне, але тут Діана, і нам краще мовчати. Обом.

– Куди вас везти? – питає Мартін, коли автомобіль розганяється на трасі. 

– У торговий центр. Потрібно купити Полі сукню для клубу і дещо для кошеняти, – пояснює Діана. 

– Сукню для клубу? Ти впевнена, що варто? Не знайдеш її завтра, – заявляє глузливо Мартін, а я швидко забираю назад свої слова про те, що треба мовчати. 

– Я, взагалі-то, тут! – випалюю. – Не думай, що я одна з твоїх подружок! Шукати мене точно не доведеться. 

– Діти, не сваріться! – втручається Діана, і у всій цій ситуації мені шкода тільки її. Саме тому знову замовкаю і відвертаюся до вікна. 

Мартін привозить нас на стоянку торгового центру і чекає, коли ми залишимо салон. У його бік навіть не дивлюсь. Діана ще щось йому говорить, а я не слухаю. 

– Я попросила Мартіна забрати нас через кілька годин, – пояснює, коли йдемо до входу.

– Може, краще на таксі? Ви ж бачите, що він не в захваті від того, що доводиться няньчитись зі мною, – кажу.