Розділ 5

Батько повертається на роботу, а Діана їде кудись по своїх справах. Вона і мене запрошувала, але я відмовилась. Не хочу їй нав'язуватись, адже розумію, що моя поява і так перевернула звичне життя цих людей з ніг на голову. 

Щоб не сидіти весь день у кімнаті, вирішую піти на вулицю. Тут величезна територія навколо, навіть басейн є. В принципі, можна було  б і купатися, але думаю, що це занадто. Якщо Ліза побачить мене у воді, там мене і втопить. 

Сьогодні чудова погода, тому одягаю короткі джинси та футболку, щоб не було дуже спекотно. Спочатку сиджу біля води, а тоді вирішую прогулятися територією. І хоча тато сказав, що допоможе мені з переведенням у це місто, не впевнена, що зможу сидіти у нього на шиї. Варто знайти якийсь підробіток. Це допоможе якомога менше часу проводити тут, а в майбутньому винайму квартиру десь у місті, щоб нікому не заважати. 

Коли на вулицю виходить Ліза з незнайомою мені дівчиною, розумію, що ці двоє вирішили поплавати. На Лізі мініатюрний купальник, а волосся зібране в пучок. А от її подружка наче на показ зібралася. Волосся розпущене і темними хвилями спадає на голі плечі, а чорний купальник вигідно підкреслює усе, що треба.

– То це і є твоя сестра? – цікавиться брюнетка, прискіпливо мене розглядаючи. – Ви зовсім не схожі. 

– А я про що, – фиркає Ліза й одягає темні окуляри. – Просто вдавай, що її немає. Я так роблю. 

– Мене Поліна звати, – дуже сподіваюся, що подружка у сестри більш адекватна, ніж вона сама. Подаю руку, і дівчина її потискає. 

– Юля, – відповідає. – Хочеш з нами залишитися? Ми збиралися поплавати. 

– Та ні, – не хочу злити Лізу, тому вирішую повернутись у кімнату. – Було приємно познайомитись. 

Повертаюсь у дім, але в кімнату не йду. Бачу Діану на кухні та вирішую скласти їй компанію. 

– Я можу чимось допомогти? – питаю, спостерігаючи за тим, як вона складає покупки в холодильник. – Не люблю сидіти без діла. 

– Можеш зробити салат. Я збираюсь пекти курку, – відповідає. 

В принципі, це краще, ніж сидіти в чотирьох стінах. У компанії Діани добре та спокійно. Видно, що вона дуже любить мого тата і їхніх спільних дітей. Шкода лише, що діти – розпещені егоїсти, які лише про себе і думають. 

Цей день минає доволі спокійно. Я більше не бачу Мартіна, а Ліза кудись зникає разом з Юлею. Вечеряю у компанії батька та Діани і почуваюся практично щасливою. Треба лише двері на ніч замкнути зсередини, а то мій братик знову може кімнати сплутати. 

Після вечері приймаю душ і повертаюсь у кімнату, обмотавшись рушником. Тільки там на мене чекає не надто приємний сюрприз. На моєму ліжку лежить Мартін і клацає щось у моєму телефоні. 

– Ти що робиш? – кричу обурено і не знаю, що робити далі: міцно тримати на собі рушник, під яким нічого немає, чи спробувати відібрати телефон? 

– Де ти взяла цей раритет? – фиркає і кидає телефон на інший край ліжка. – Я думав, таких вже не випускають.  

– Я не настільки багата, щоб купувати собі телефони останніх моделей, – ціджу крізь зуби та спостерігаю за тим, як Мартін кладе руки за голову і його футболка задирається, демонструючи мені резинку трусів і кубики на животі. 

Розумію, що не туди витріщаюся, і переводжу погляд на задоволене обличчя хлопця. 

– Саме тому приїхала сюди? Хочеш струсити з татка грошенят? – хмикає і розглядає мене занадто прискіпливо. З голови до ніг. Зовсім не так має дивитися брат на сестру. 

– Вали з моєї кімнати! – все-таки міцніше тримаю рушник і відчуваю, як горить обличчя. 

– А то що? Татка на допомогу покличеш? – Мартін повільно підводиться на ноги та стає навпроти мене. Вищий на цілу голову, і це мені не подобається. 

– Я не розумію, чому ти так до мене ставишся. Я нічого тобі не зробила.

– Хіба? – Мартін нахиляється до мене, і тепер його очі навпроти моїх. – Ти з'явилася у моїй сім'ї, руда. Вирішила привласнити собі те, що тобі не належить. Знову казатимеш, що нічого не зробила? 

– Забирайся з моєї кімнати! – випалюю сердито. Не подобається мені те, як Мартін на мене дивиться. Самозакоханий егоїст.

– Вже йду, – Мартін збирається відступити, але абсолютно неочікувано проводить пальцем уздовж рушника на моїх грудях. Від його дотику подих перехоплює. Шкіра горить, і я починаю сумніватись у тому, що він – мій брат.

На щастя, Мартін таки йде, а я замикаюсь на ключ від гріха подалі. Одягаю піжаму і ще довго не можу внормувати шалене серцебиття. У цього хлопця явно не все в порядку з головою, якщо він так дивиться на власну сестру. Можливо, він робить це, тому що не вірить: ми рідні. Або ж є ще щось… чого я не знаю. 

Прокинувшись наступного ранку, я довго вагаюсь, чи варто покидати кімнату. Не хочу бачити Мартіна, він дратує мене до божевілля. Та у мого шлунка інша думка з цього приводу. Йому байдуже на все і всіх, лиш би погодували. 

Залишаю кімнату на початку десятої. Прямую вниз і дуже сподіваюся, що мого брата і сестри вдома немає. Тільки от всі мої бажання розбиваються об скелі, коли бачу обох на кухні в компанії Діани. 

– Доброго ранку! – сідаю навпроти них, і жінка одразу ж ставить поряд зі мною тарілку з яєчнею. – Дякую вам!