Розділ 33

     За гнітючими думками, які то відступали, то знову повертались, промайнуло вісім довжелезних днів. За цей час Маргарита здавалось постаріла на декілька років. Вона нікуди окрім роботи не виходила, але й та не приносила особливо задоволення. Від повного занурення в депресію рятували щоденні дзвінки дітей. Вони повертали жінку до звичного життя, давали надію на їхнє повернення. Найважчим для жінки виявились вихідні дні. Попри зайнятість на роботі Маргарита однаково знаходила час на дітей. В чотирьох вони часто ходили у кафе на морозиво та улюблений дітьми полуничний коктейль. Собі ж з Іллею вони замовляли банановий, втішаючись однаковими смаками. Відвідували різноманітні вистави, ходили на мультики, де смакували карамельним попкорном. Маргарита вірила, що мине час і серце Іллі відтане, чоловік змилостивиться, адже був надзвичайно добрим і справедливим. Вона зателефонувала Іллі, аби обговорити з ним її майбутній візит. Стримано, з прохолодою в голосі повідомив, що Захарчик і Софійка з нетерпінням чекають на неї.

- Я не бороню тобі з ними бачитись. Приїжджай, коли захочеш. - сказав, заспокоюючи цим жінку. - Незважаючи ні на що, ти все одно залишаєшся їхньою мамою. 

З гостинцями та іграшками в руках Рита відчинила хвіртку та увійшла на подвір’я свекрушиного будинку. Мама Іллі до Маргарити ставилась завжди, як до рідної доньки, і сьогоднішня зустріч не стала винятком. Жінка якраз перебувала у дворі, коли на поріг дому ступила Рита.

- Добрий день, Марія Семенівна. - привіталась, відчуваючи провину перед матір’ю Іллі. Вона боялась побачити в очах жінки осуд й розчарування. Жодним чином не хотілось завдавати болю ще комусь. 

- Риточко, привіт доню. - м’яким голосом відповіла жінка, поспішаючи їй на зустріч. - Ти проходь до хати, нагодую тебе зараз. А то он - світишся наскрізь. - промовила без будь-якого зла. Вочевидь Ілля не розповів матері правди, про те, що між ними трапилось. 

Маргарита видихнула від цього з полегшенням та увійшла до теплої хати. У носа відразу вдарив запах свіжоспечених пиріжків з картоплею та капустою. Від цього в животі зрадницьки забурчало, вона не пам’ятала, коли востаннє нормально їла та спала. Марія Семенівна виставила на стіл цілу миску пиріжків і не гаючи часу налила Риті чаю.

- Ти пий. Зараз швидко зігрієшся. Погода зіпсувалась, та що тут дивного, до зими йде. - промовила жінка, доставляючи сметану. - Їж, дитинко. Ілля зараз з дітьми повернуться. 

- А куди вони пішли? - поквапилась запитати, озираючись навколо. 

- До сусідки, що живе поруч. До неї в гості на вихідні приїхала її донька з двома онуками, такого ж віку, що й наші Захарчик з Софійкою, то діти захотіли з ними познайомитись і погратися разом. - не встигла доказати, як знадвору почувся дитячий гамір. - О, а ось і вони.

Через мить діти забігли в будинок, ще не знаючи, що приїхала Рита.

- Мама! Мамуся! - першим до жінки кинувся Захар, неабияк зрадівши її приїзду.

- Мамуся моя! - вигукнула Софійка, доганяючи брата.

Маргарита ледь не розридалась, втім помітивши суворий погляд Іллі, хутко себе опанувала. 

- Мої малятка, як ви тут? 

Діти наперебій почали розповідати все, що з ними трапилось нового та цікавого за цей час. Маргарита слухала, пригортаючи до себе діток, вона вдихала їхній найрідніший запах, відчуваючи себе знову щасливою. Ілля не витерпів і вийшов у двір. За декілька хвилин до нього приєдналась Маргарита. Чоловік сидів на лавці біля старої яблуні, щось шукаючи в телефоні. Відчувши спиною присутність дружини натягнувся, не хотів зустрічатись з нею поглядом, бо отримана рана ще була надто свіжою. Кровоточила. Нестерпно наривала та нила. Маргарита не дочекавшись дозволу присіла поруч. Подружжя деякий час сиділо мовчки, відчуваючи дужий холод як в тілі, так й у душі.  

- Ілля, поговорімо нормально. - звернулась Рита до чоловіка, з хвилюванням, що відмовить. 

- Про що, Маргарито? Про те, як ти потопталась по моїх почуттях? - зиркнув зі злобою в очах. Чоловік підвівся, ховаючи телефон до кишені. Почувався препаскудно. Якби не діти, то б напевне помер. - Скажи, чого тобі не вистачало? - знову глянув на дружину з осудом в очах. 

Весь час аналізував, думав що зробив не так. Відшукував причину зради в собі, в своїй неуважності, у відсутності романтики, в своїй не багатослівності. Але хіба це причина до зради, бо ж було й багато чого доброго. 

- Твоєї провини тут немає. Ілля, поверни мені дітей. 

Знав, що розмови про дітей не оминути. Він не хотів мстити, відбираючи в жінки найдорожче. Вже того дня пошкодував про своє рішення. Розсердився, хотів відімстити, аби відчула на собі, як це, коли несправедливо та жорстоко топчуться по-живому. 

- Нехай цей тиждень ще побудуть зі мною. А там я їх привезу. 

Маргарита, була впевнена, що Іллю доведеться вмовляти піти їй на зустріч, переконувати, що діти тут ні до чого, навіть готова була йти на крайні міри, аби тільки повернути собі дітей. Але те, що почула - змусило заплакали від радості. 

- Дякую. Ілля, ти не уявляєш, що це для мене значить. - торкнулась його руки, м'язи якої миттєво напружились. 

- Скажи, що тобою керувало? - несподівано перервав її емоційний виплеск. - Невже почуття?  

Маргарита сама не знала - що. Не розуміла до кінця, як з нею таке могло трапитись. Чому піддалась цьому пориву, адже думала, що забула все. Назавжди викреслила В’ячеслава зі свого життя. Що ж виявилось? Колишні почуття були настільки колись сильними, що вихором увірвались в сьогоднішній день, втрутились в нові стосунки, нагадали про себе, вважаючи, що зможуть знову запалати у серці двох колишніх. Але цього не трапилось, бо теперішнє кохання було міцнішим, стійкішим до випробувань. Цей сімейний фундамент скріплювали народжені в любові - діти.

- Ні, зовсім ні. Я припустилась помилки. - відлунням озвались знайомі слова. Колись тієї ж помилки припустився В’ячеслав. Тоді Маргарита крізь біль і сльози насміхалась з нього, а сьогодні сама знаходилась по той бік нікчемності.